1 Як переказано Йоабові: Царь плаче та побивається по Абессаломові,2 Тодї в той день і побіда обернулась у печаль всьому людові, бо люд того дня чув, як говорено: Царь побивається по синові!3 І ввіходив того дня люд крадькома в город, як прокрадується те військо, що вкрило себе соромом, утїкаючи з бою.4 Царь же закрив собі лице, й плакав голосно: Сину мій, Абессаломе! Абессаломе, мій сину, мій сину!5 І ввійшов Йоаб до царя та й каже: Сьогоднї ти зневажив усї слуги твої, що вирятували тебе, твоїх синів і дочки, твої жени й наложницї від смертї,6 Бо тим, хто зненавидїв тебе, показав єси прихильність, а тим, хто прихилявся до тебе - ненависть. Сьогоднї обявив єси, що в тебе нїзащо гетьмани й слуги; сьогоднї взнав я, що коли б Абессалом остав був жив, а ми всї погибили, се тебе задовольнило б уповнї.7 Устань же! вийди й заговори приязно до підданих твоїх, бо присягаюсь тобі Господом: Як не вийдеш до люду, так іще сієї ночі не зостанеться в тебе нї чоловіка, а се буде гірше, нїж усе те лихо, якого дознав єси від молодощів твоїх та й до сього часу.8 І встав царь і сїв у ворот. І сповіщено всьому народові, що царь седить у брамі, й ввесь люд прийшов перед царя; Ізрайлитяне ж* порозбігались по шатрах своїх.9 Увесь же народ по всїх поколїннях Ізрайлевих перечився між собою й говорив: Царь визволив нас з потали в наших ворогів, визволив із рук Филистіїв, а тепер утїк перед Абессаломом із царства;10 Та Абессалом, що ми помазали його над нами, полїг у бою; чого ж гаєтесь привернути царя?11 А слова сї всього Ізраїля дойшли до царя. І послав царь до сьвященників Садока та Абіятара і повелїв сказати: Розмовтесь з громадськими мужами Юдиними та й скажіть їм: Чи ви хочете остатись послїдними в тому, щоб царя відпровадити в його палату?12 Ви ж мої одноплемінники, моє тїло ви й костї; чому ж хочете бути послїдними в приверненню царя?13 Та й Амазї скажіте: Ти ж моє тїло й кість моя. Нехай Бог удїє зо мною що схоче, коли не будеш у мене, поки жив, намість Йоаба гетьманом!14 І прихилив він серце всїх Юдеїв, так що вони одностійно послали до царя: Вертайсь назад із усїм двором твоїм.15 От і вертав царь назад і прибув до Йорданї, а Юдеї прийшли в Галгал, щоб стрічати царя й переправити через Йордань.16 Та й Беняминїй Семей Геренко з Бахуриму поквапивсь із Юдеями зустріч цареві Давидові,17 А з ним тисяча чоловіка з Бенямину, та й Саулів домовий слуга Сиба, з пятнайцятьма синами своїми й двайцятьма рабами кинулись в Йордань,18 І перебріли вони брід, щоб родину царську перевезти й йому послужити. А як тільки царь переправивсь через Йордань, кинувсь Семей Геренко перед царем на лице своє,19 Та й промовив до царя: Нехай мій пан не поставить в провину й забуде про те, чим проступився твій раб того дня, як мій пан і царь покинув Ерусалим, й не передержуй того в серцї своїм;20 Знає бо раб твій, що провинив; то ж отсе прийшов я на зустріч мойму цареві й панові, яко первий з усього дому Йосифового.21 І озвавсь Абесса Саруєнко та й каже: Чи вже ж Семей не наложить головою за те, що проклинав помазанника Господнього?22 Однако ж Давид відказав: Що за дїло між вами й мною, Саруєнки, що ви мене спокушуєте тепер? Чи годиться ж сьогоднї кого в Ізраїлї тратити? Чи я не знаю, що сьогоднї я царь над Ізраїлем?23 От і рече царь Семеєві: Ти не вмреш, та й поклявсь йому царь.24 І Мемфівостей, внук Саулів, вийшов назустріч цареві. Не мив він собі ніг, не розчісував бороди й не прав одїжі своєї з того дня, як вийшов царь, до того дня, як він вертався здоровий.25 Як він прибув із Ерусалиму на зустріч цареві, спитав його царь: Чом ти не пійшов зо мною, Мемфівостею?26 І відказав той: Мій пане й царю! слуга мій зрадив мене. Бо я звелїв йому: Осїдлай менї осла, я поїду з царем, бо раб твій кульгавий,27 А він оскаржив твого раба перед моїм царем і паном. Однак же мій пан і царь рівен із ангелом Божим; то ж і чини, що тобі до вподоби.28 Уся моя родина не могла нїчого ждати від мого пана й царя, як хиба тільки смертї, а ти раба твого прийняв між твої сутрапезники; яке ж іще маю я право жалуватись; чого менї ще допевнятись у царя?29 І відказав йому царь: На що стільки слів тратити? Призначую: Ти подїлишся добром із Сибою.30 І відказав Мемфівостей цареві: Нехай він хоч і все забере собі, добре, що мій пан і царь в мирі вернувсь до дому.31 Прийшов і Галаадїй Берзеллїй з Роглиму й перейшов з царем Йордань, щоб його провести за Йордань.32 Берзеллїй же був дуже старий чоловік, лїт вісїмдесятьох. Він обмислив царя під час його побуту в Махаїмі, був бо собі вельми заможний?33 І сказав царь Берзеллїєві: Ійди зо мною, а я буду обмисляти тебе в Ерусалимі.34 Берзеллїй же відказав цареві: Скільки ще віку мого, щоб менї йти з царем у Ерусалим?35 Вісїмдесять год уже віку мого. Чи розберу ж я, що добре, а що недобре? або чи смакувати ме твій раб у тому, що їсти ме й що пити ме? Або ж хиба я ще наджусь на голоси сьпіваків і сьпівачок? Чого ж має раб твій бути тягарем панові мойму цареві?36 Трошки проведе раб твій царя за Йордань, за що ж, царю, такою милостю менї віддячувати?37 Дозволь твойму кметеві вернутись, щоб умерти в батьківському городї мойму коло гробу мого панотця й моєї паніматки. А ось твій раб (син мій) Кимгам нехай би йшов із паном і царем. Чини з ним, що тобі до вподоби.38 І відказав царь: Нехай же Кимгам ійде зо мною. Я з ним чинити му, що тобі здасться добрим, і все, чого ти коли від мене схочеш, учиню для тебе.39 Як перебрів Йордань увесь військовий люд, а з ним і царь, поцїлував царь Берзеллїя й благословив його, й вернувсь той у свою домівку.40 І двинув царь у Галгал, і пійшов з ним і Кимгам, та й ввесь народ Юдин провожав царя, так само й половина люду Ізрайлевого.41 Аж ось прийшли всї мужі Ізраїльські до царя, й сказали цареві: Чому се наші браття, мужі Юдині, потай нас перевели царя й дом його й усїх людей Давидових через Йордань?42 І відказали всї мужі Юдині Ізрайлитянам: Царь же нам родич. Чого вам сердитись за се? Хиба ми з'їли що від його, або він обдарував нас чим?43 Ізрайлитяне ж відказували мужам Юдиним: Наших частин у царя в десятеро, тако ж і в Давида ми більші за вас; чому ж ви змаловажили нас? хиба не нам належався первий голос, щоб вернути царя назад? Та слово мужів Юдиних дужче було, нїж слово Ізрайлитян.