1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.11 Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті.12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.