1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив: 2 «І словом нам звернутися до тебе? Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?3 Оце навчав ти багатьох, і скріпляв знеможені руки.4 Хто спотикався, словами ти підводив, хистким колінам давав сили.5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, і де праведні бували знищені?8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо й сіяв загибель, той пожинав їх.9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають.10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, і зуби левенят кришаться.11 Лев гине без здобичі й левенята йдуть урозтіч.12 І надійшло до мене стиха слово, і я почув ледь-неледь щось із нього,13 серед примар, нічних привидів, як на людей находить сон глибокий.14 Я задрижав і затремтів у страсі, всі кості мої стряслися,15 і над моїм обличчям промайнув вітер, волосся в мене стало дуба.16 Став хтось, виду його я не міг розпізнати, привид, постать перед очима у мене і чую тихий голос: 17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?18 Коли і власним слугам він не йме віри і в ангелів своїх знаходить недоліки,19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, і не помітиш, як загинули навіки.21 Мотуз від їхнього намету відривають, і вони вмирають, бо немудрі.»