1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! До кого із святих хочеш звернутись?2 Отак безумного досада вбиває, і дурного губить завзяття.3 Я бачив, як дурний пускав коріння, але прокляв умить свою домівку.4 Далеко від спасіння його діти, їх топчуть, вони без оборонця при брамі.5 Те, що вони пожали - голодний поїдає, та ще й до сховку забирає, а спрагнений глитає їхнє майно.6 О, ні! Біда не з-під землі береться, й не на ниві родиться недоля.7 Ні! Чоловік призводить лихо, як іскри, що летять угору.8 Я б, однак, звернувсь до Бога, я виклав би мою справу перед Богом,9 що творить діла великі й недослідимі, чуда без ліку,10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду;11 щоб смиренних підійняти вгору і засмученим дати дізнати щастя.12 Він розбиває думки хитрих і руки їхні не виконують їхніх задумів.13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством і рада крутіїв сходить нінащо.14 Вони вдень натикаються на пітьму, немов уночі, ходять навпомацки опівдні.15 Він бідного рятує з їхньої пащі, і з руки сильного сіромаху,16 й отак є нещасному надія, і неправда затуляє рот свій.17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! Тож не цурайся Всемогутнього науки.18 Бо він поранить і сам він перев'яже рану, він ударить, та його ж руки й загоять.19 Шість разів з біди тебе він урятує, а на сьомий не доторкнеться тебе лихо.20 У голоді спасе тебе від смерти, а на війні з рук меча.21 І ти сховаєшся від бича язика, і не злякаєшся нещастя, як надійде.22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, звірів, що на землі, боятися не будеш.23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, і дикий звір буде з тобою в мирі.24 Знайдеш намет твій цілим, а як оглянеш свою хату, не обманешся.25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть.26 Зійдеш зрілий літами у гріб, немов копа снопів, яку складають своєчасно.27 От чого ми дізнались, - це свята правда! Слухай же й затям собі це добре.»