1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? Чи ж не як дні поденника, дні його?2 Неначе раб, що прагне холодку, немов поденник, що жде заплати,3 так місяці омани випали мені на долю, і припали мені ночі болю.4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? Коли встаю: Коли вже вечір? І насичуюсь турботами до смерку.5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, і безнадійно пропадають.7 Згадай же, що життя моє - лиш подув. Очі мої вже не зазнають більше щастя.8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.9 Розвіюється хмара і минає, отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.10 Не повернеться вже більше до себе в хату, і місце, де він був, його вже не впізнає.11 Тим то не буду стримувати уст моїх і говоритиму в печалі мого духу, я скаржитимусь у горі душі моєї.12 Чи ж то я море чи морська потвора, що ти проти мене ставиш сторожу?13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, ложе моє допоможе перенести мою скаргу,14 тоді жахаєш мене снами, і примарами мене лякаєш.15 І я волів би задушитись, смерть мені ліпша від страждання.16 Я сохну, я не буду жити завжди! Облиш мене, бо дні мої - лише подув!17 І що той чоловік, щоб його цінувати, звертати на нього твою увагу,18 навідуватись до нього щоранку, і випробовувати його щохвилі?19 Коли ти перестанеш за мною назирати, даси мені спокійно слину проковтнути?20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, тобі, що наглядаєш за людиною? Чому ж мене ціллю собі поставив, так що зробивсь я тягарем для себе?21 Чому гріха мені не відпускаєш? Чому мені переступу не даруєш? Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»