1 Як же вирішено було, що ми маємо відпливти до Італії, передали Павла та деяких інших в'язнів сотникові августовського полку на ім'я Юлій.2 Зійшовши на адрамитський корабель, що мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.3 Наступного ж дня причалили ми до Сидона. Юлій ставився до Павла по-людському і дозволив піти до друзів, скористатися їхнім піклуванням.4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо вітри були супротивні. Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прийшли ми до Мира в Ликії.5 6 І тут сотник, знайшовши александрійський корабель, що плив до Італії, посадив нас на нього.7 Повільно пливучи багато днів і насилу допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, перепливли ми повз Кріт коло Салмони.8 Ледве ж минаючи край, пристали до якогось місця, що зветься Добра Пристань, близько якого було місто Ласея.9 Як же минуло багато часу, і вже плавба стала небезпечною, бо й піст уже минув, Павло радив,10 кажучи їм: Мужі, бачу, що плавба не обійдеться без небезпеки і великої втрати не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.11 Та сотник довіряв більше керманичеві і власникові судна, ніж тому, що казав Павло.12 Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоб, як можна, дістатися до Финіки, і перезимувати в крітській пристані, неприступній західним вітрам з півдня та з півночі.13 А як повіяв південний вітер, то подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Кріту.14 Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, що зветься евракилон.15 Коли підхопило корабель і він не міг протистояти вітрові, ми понеслися, гнані вітром.16 Підпливши до якогось острова, що зветься Кавда, насилу змогли ми втримати корабель,17 якого ми витягли і дібрали допоміжних засобів, обв'язуючи корабель. Боячись же, щоб не попасти в Сирт, спустили вітрило і пливли так.18 На другий же день, як дуже нас кидала буря, ми почали викидати вантаж,19 а третього дня власноруч повикидали корабельне знаряддя.20 Оскільки багато днів не з'являлися ні сонце, ні зорі, і буря ж немала налягала, ми цілком втратили надію на порятунок.21 А як довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: Треба було, о мужі, слухати мене й не відпливати від Кріту, - і обминули були ці лиха та втрати.22 А тепер благаю вас бадьоритись, бо не згине душа жодного з вас, хіба що корабель.23 Бо став переді мною цієї ночі ангел Бога, якому я належу і якому служу,24 кажучи: Не бійся, Павле. Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, що пливуть з тобою.25 Тому бадьорітеся, мужі. Бо вірую Богові, що станеться так, як мені було сказано.26 Ми мусимо дійти до якогось острова.27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріятиці, опівночі здогадалися моряки, що наближаються до якоїсь землі.28 І закинувши мірило, знайшли, що було двадцять сажнів; пройшовши ж трохи і знову закинувши, знайшли, що було п'ятнадцять сажнів.29 А боячись, щоб якось не натрапити на скелясті місця, вкинули чотири кітви з носа корабля і молилися, щоб настав день.30 А коли моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть кітви закинути,31 Павло сказав сотникові й воякам: Якщо вони не залишаться в кораблі, ви не зможете врятуватися.32 Тоді вояки перерізали мотузи човна і дали йому впасти.33 Коли почало розвиднятися, Павло благав усіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви без їжі чекаєте, лишаєтесь, нічого не ївши.34 Тому благаю вас узяти їжу, бо це на ваш рятунок. Жодному з вас волосина з голови не впаде.35 Сказавши ж це і взявши хліб, подякував Богові перед усіма і, переломивши, почав їсти.36 Тоді підбадьорилися всі і стали їжу приймати.37 Було ж нас у кораблі всіх душ двісті сімдесят шість.38 Наситившись їжею, полегшили корабель, викидаючи збіжжя в море.39 А коли настав день, не пізнали землі, а побачили якусь затоку, що мала пісок, до якого й хотіли, якщо можливо, причалити кораблем.40 І піднявши кітви, повкидали в море, заразом розв'язали мотузки в стерна і, піднявши мале вітрило, як подував вітер, попрямували до берега.41 Наскочивши ж на мілину, застряг корабель, ніс же запоровся і став нерухомий, а корму розбивала навала хвиль.42 Вояки ж радили, щоб в'язнів повбивати, аби ніхто не поплив і не втік.43 Сотник же, бажаючи зберегти Павла, стримав їх від того наміру і наказав тим, що можуть плавати, першими скакати й виходити на берег,44 а інші - хто на дошках, хто на будь-чому з корабля. І так сталося, що всі врятувалися на землю.