1 Дійшов він до Дервії та Лістри. І ось, там був один учень, на ім‘я Тимофій, котрого мати була юдейка навернена, а батько був грек,2 І про котрого свідчили брати, що були в Лістрі та Іконії.3 Його зажадав Павло взяти з собою; і, взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був греком.4 А коли проходили містами, вони передавали вірним дотримуватися приписів, настанов Апостолів та пресвітерів у Єрусалимі.5 І церкви утверджувалися у вірі і щоденно зростали (поповнювалися людьми).6 Прийшовши через Фрігію і Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати Слово в Азії.7 А коли дійшли до Мизії, хотіли йти до Віфинії, але Дух Ісусів не допустив їх.8 Коли ж проминули Мизію, зайшли вони до Троади.9 І було вночі видіння Павлові: постав перед ним один муж македонянин, просячи його і кажучи: Прийди в Македонію і допоможи нам.10 Після цього видіння ми відразу ухвалили рушати в Македонію, вважаючи, що нас закликав Господь благовістити там.11 Отож, відпливши з Троади, ми рушили на Самотракію, а другого дня до Неаполя,12 А вже звідти на Филипи: це перше місто у тій частині Македонії, колонія; в цьому місті ми пробули кілька днів.13 А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, був молитовний дім, і, присівши, розмовляли із жінками, які там зібралися.14 І одна жінка з міста Тіятира, на ім‘я Лідія, що торгувала багряницею і шанувала Бога, слухала також; і Господь відкрив її серцю зважати на те, що оповідав Павло.15 А коли хрестилася вона і домашні її, то просила нас, кажучи: Якщо визнали ви, що вірна я Господові, то зайдіть до оселі моєї і живіть у мене. І переконала нас.16 Сталося, що коли ми йшли до молитовного дому, то зустрілася нам одна служниця, що мала віщунського духа, яка ворожінням приносила своїм хазяям значний прибуток.17 Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, проказуючи: Оці люди – служники Бога Всевишнього, котрі сповіщають вам шлях порятунку.18 Таке вона вчиняла багато днів. Павло обурився, обернувся і сказав духові: Йменням Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї; І дух вийшов тієї ж миті.19 Тоді господарі її, дізнавшися, що вже щезла надія прибутку їхнього, схопили Савла і Силу й потягнули на майдан до старшин.20 І коли привели їх до воєвод, то сказали: Оці люди, юдеї, чинять заколот у нашому місті.21 І проповідують звичаї, котрі нам, римлянам, не варто ні приймати, ані виконувати.22 Народ також повстав супроти них; а воєводи, зірвавши з них одежу, наказали бити їх палицями.23 І, завдавши їм багато ударів, кинули до в‘язниці, і наказали сторожеві пильно стерегти їх;24 Одержавши такого наказа, він замкнув їх у внутрішній в‘язниці і ноги їхні забив у колоду.25 Близько півночі Павло і Сила молилися і співали Богові; а в‘язні слухали їх.26 Аж раптом стався великий землетрус, так що захиталися підвалини в‘язниці; відразу відчинилися всі двері, і в усіх послабшали пута.27 А тюремний наглядач прокинувся і, побачивши, що двері в‘язниці відчинені, витягнув меча і хотів умертвити себе, гадаючи, що в‘язні повтікали.28 Але Павло повідав дужим голосом, кажучи: Не завдай собі жодного лиха, бо ми всі тут.29 Він зажадав світла, забіг до в‘язниці і з трепетом припав до Павла і Сили.30 І, вивівши їх геть, сказав: Володарі мої! Що мені вчинити, аби врятуватися?31 А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса Христа і врятуєшся ти і дім твій.32 І проповідували слово Господнє йому і всім, що були в домі його.33 І, взявши їх тієї ж години вночі, він обмив їхні рани, і негайно хрестився сам і всі домашні його;34 А тоді привів їх у дім свій, запропонував накрити стіл і вельми радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.35 А коли настав день, воєводи послали міських служників сказати: Звільни тих людей.36 Тюремний наглядач повідомив про це Павлові: Воєводи прислали звільнити вас; отож, виходьте зараз і йдіть з миром.37 Але Павло сказав до них: Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і кинули до в‘язниці, а тепер потайки звільняють? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас.38 Міські служники переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що це римські громадяни,39 І, прийшовши, вибачилися перед ними, а коли вивели, то попросили залишити місто.40 А вони, як вийшли з тюрми, прийшли до Лідії, і, побачивши братів, навчали їх, і відійшли.