1 Чого метушаться народи, і люди задумують марне?2 Встають царі землі, князі зговорюються разом на Господа й на його Помазаника: 3 “Порвімо їхні кайдани, скиньмо із себе їхню кормигу!”4 Той, хто живе на небі, з них сміється, Господь із них глузує.5 Тоді то до них говорить у своїм гніві, в своїм обуренні їх бентежить: 6 “Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю!”7 Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: “Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні.8 Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість.9 Ти розторощиш їх жезлом залізним, немов посуд ганчаря, розіб'єш їх.”10 Отож, царі, ви нині зрозумійте, і схаменіться ви, що правите землею.11 Служіте Господеві в страсі й радуйтесь у тремтінні.12 Цілуйте його ноги, щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його. Блаженні всі, що покладаються на нього.