1 Агриппа ж сказав до Павла: «Дозволяється тобі про себе говорити.» Тоді Павло, простягши руку, розпочав свою оборону.2 «Царю Аґриппо! Вважаю себе щасливим, що сьогодні маю виправдатись перед тобою від усього того, в чому юдеї мене винуватять,3 - особливо ж тому, що знаєш усі звичаї юдейські та їхні спірні питання. Тому я прошу вислухати мене терпляче.4 Моє життя змалку, як воно пройшло між моїм народом і в Єрусалимі, знають усі юдеї.5 Вони здавна мене знають, коли б хотіли свідчити, що я жив за найсуворішою сектою нашої віри - фарисеєм.6 Та й нині мене судять за надію на обітницю, що була батькам нашим дана Богом;7 (обітницю), якої дванадцять поколінь наших, уночі і вдень з витривалістю Богові служивши, надіються осягти. За цю надію, царю, мене юдеї винуватять.8 Чому вважається у вас за неймовірне, що Бог воскрешає мертвих?9 Справді, і я гадав, що треба мені було багато діяти проти імени Ісуса Назарянина,10 - що я і робив у Єрусалимі. Сам я багато святих позамикав був у в'язницях, одержавши від первосвящеників на те владу; а коли їх убивали, я давав проти них свій голос.11 І часто, по всіх синагогах караючи їх, я примушував їх хулити й у несамовитій люті переслідував їх ген по далеких містах.12 Отак, ідучи в Дамаск з уповноваженням та відпорученням первосвящеників,13 у дорозі опівдні, царю, я побачив з неба світло понад сяйво сонця, що опромінило навкруги мене й тих, що йшли зо мною.14 Усі ми попадали на землю, я ж почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш? Трудно тобі проти рожна бити ногою.» 15 А я озвався: «Господи, хто ти?» Господь же сказав: «Я - Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Але встань і підведись на ноги: на це бо я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюся. 17 Я визволю тебе від народу та від поган, до яких я тебе посилаю, 18 щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими. 19 Тому, царю Аґриппо, я не був неслухняний небесному видінню,20 а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння.21 За це юдеї, схопивши мене в храмі, хотіли роздерти.22 Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: 23 що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам.»24 Коли ж він так боронився, Фест мовив голосом сильним: «Сходиш з глузду, Павле! Велика наука приводить тебе до божевілля.»25 А Павло озвався: «Я не зійшов з глузду, велебний Фесте, а слова правди й розуму говорю.26 Знає бо про те цар, до якого я з відвагою говорю, певний, що нічого з цього від нього не втаїлося, бо це не в закутку діялося.27 Чи віруєш, царю Аґриппо, у пророків? Знаю, що віруєш.»28 Агриппа ж до Павла: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!»29 А Павло: «Чи трохи, чи багато, я молив би Бога, щоб не лише ти, а всі, що нині це чують, стали такими, як і я, - без оцих кайданів.»30 Встав же цар і правитель, Верніка й ті, що сиділи з ними,31 і відійшли набік та розмовляли між собою: «Цей чоловік - казали - не зробив нічого, гідного смерти чи кайданів.»32 Аґриппа ж сказав до Феста: «Цього чоловіка можна було б відпустити, якби він не покликався на кесаря.»