1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, яких батьками я нехтував занадто, щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? Міць їхня ж цілковито заниділа.3 З-за браку страви та страшного голоду вони гризли у степу коріння; їхня мати - пустка та пустиня.4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, коріння з дроку - це хліб їхній.5 Їх із громади проганяли, на них гукали, наче на злодіїв.6 Вони жили у байраках при потоках, у земних печерах та по скелях.7 Вони ревіли поміж кущами, під будяками тулилися в купу.8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, вигнані з землі!9 І нині я став їхньою піснею, зробився байкою їхньою!10 Вони гидують мною, тікають геть від мене, не стримуються мені плювати в вічі.11 Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, то вони розгнуздуються передо мною.12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, у петлю спрямовує мої ноги і вимощує путь свою згубну проти мене.13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, викочуються з-під руїн.15 Великий страх напав на мене, вітром розвіялася моя гідність, і щастя моє зникло, немов хмара.16 І душа моя нині ниє в мені, дні смутку мене посіли.17 Уночі крутить мені у костях, жили мої не дають мені спочити.18 Він потужно схопив мене за одежу, мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,19 кинув мене в болото, і я взявся попелом та пилом.20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш.21 Став єси до мене жорстоким, твоєю сильною рукою мене бичуєш.22 Здіймаєш мене вітром летіти, в бурі спускаєш мене вниз водою.23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, дому, де збираються всі живучі.24 Але я не здіймав руки на сіромаху, як він кричав до мене у своєму горі.25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?26 Я сподівався щастя - і прийшло лихо; я чекав світла - і наступила пітьма!27 Нутро моє кипить, не угаває: дні смутку надійшли на мене.28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; встаю, кричу серед громади.29 Братом зробився я шакалам, і приятелем струсям.30 Шкіра на мені почорніла, кості мої горять від жару.31 Цитра моя голосить, сопілка моя плаче.»