1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.12 І так смерть діє в нас, а життя у вас.13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.17 Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.