Читаємо: Буття 21, Матвія 20

¹ І одвідав Господь Сарру, так як рече, і сотворив Господь Саррі так, як глаголав.² І завагонївши Сарра, вродила Авраамові сина в старощах того часу, як і глаголав йому Господь.³ І дав Авраам імя синові свойму, що вродивсь йому, що вродила йому Сарра, Ізаак.⁴ Обрізав же Авраам Ізаака, сина свого, у восьмий день, так як заповідав йому Бог.⁵ Авраамові ж було сто год віку, як родивсь йому син його Ізаак.⁶ Рече ж Сарра: Сьміх менї сотворив Господь; хто бо почує, сьміятиметься з мене.⁷ І рече: Хто б то сповістив Авраамові, що молоком своїм годувати ме дитину Сарра? Бо в старостї його я родила сина.⁸ І росло хлопятко, і відлучено його. І зробив Авраам бенкет великий того дня, як одлучено Ізаака.⁹ Як побачила Сарра, що син Агари, Египтянки, насьміхається з Ізаака,¹⁰ Каже Авраамові: Прожени сю рабиню й сина її; не наслїдувати ме бо син рабинї сієї з моїм сином Ізааком.¹¹ Тяжко ж було чути слово се вельми Авраамові про сина його.¹² І рече Бог Авраамові: Нехай не буде тяжке тобі слово про хлопця і про рабиню. У всьому, що рече тобі Сарра, слухай гласу її; бо в Ізаацї наречеться тобі потомство.¹³ Сина ж рабинї сієї народом великим сотворю його; бо насїннє твоє він.¹⁴ Устав же Авраам уранцї, і взяв хлїба та бурдюк води та й оддав Агарі, і положив за плечима в неї хлопця, та й одпустив її. Вона ж одійшовши заблудила в Бейер-Себа пустинї.¹⁵ Не стало ж води в бурдюцї, і покинь вона хлопця під ялиною.¹⁶ Відойшовши ж сїла навпроти його віддалеки, як би дострелити з лука; каже бо: Нехай не бачу смерти дитини моєї. І седїла навпроти його, та й заголосила.¹⁷ Почув же Бог плач хлопячий, і кликне ангел Божий Агару з небес, і рече: Що тобі, Агаро? Не турбуйся; почув бо Бог плач хлопячий з місця, де воно тепер.¹⁸ Устань, та возьми хлопя і держи на руцї твоїй; народом бо великим сотворю його.¹⁹ І відкрив Бог очі їй, і побачила криницю з водою, і пійшла й налила бурдюк води, та й напоїла хлопя.²⁰ І був Бог з хлопчиком, і виріс та й оселивсь у степу і був стрілець-лучник.²¹ І оселивсь у Фаран-степу, і взяла йому мати його жінку із землї Египецької.²² Сталося ж того часу, що промовив Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, до Авраама, говорючи: Бог з тобою в усьому, що дїєш.²³ Оце ж клянись менї Богом, що не зрадиш мене, нї дїтей моїх, нї внуків моїх, а по правдї, як прихилен був я до тебе, так і ти будеш до мене, і до землї, де пробуваєш.²⁴ І рече Авраам: Кленусь.²⁵ І докоряв Авраам Абимелеха, за колодязь водяний, що відняли раби Абимелехові.²⁶ І каже йому Абимелех: Не знаю, хто вчинив тобі дїло таке, нї ти менї не оповідав єси, нї я чував, тільки сьогоднї.²⁷ І вилучив Авраам сїм овечок, да товару, та й дав Абимелехові, і вчинили вони обидва умову.²⁸ І поставив Авраам семеро ягниць овечих із отари окроме.²⁹ І каже Абимелех Авраамові: Що се за семеро ягниць, що поставив єси окроме?³⁰ І рече Авраам: Що семеро сих ягниць візьмеш у мене, нехай будуть менї сьвідоцтвом, що я викопав колодязь сей.³¹ Того й проложено прізвище місцеві тому: Бейер-Себа, колодязь клятьби; бо там клялись обидва.³² І вчинили вони вмову коло колодязя клятьби. Піднявся ж Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, та й вернулись у землю Филистимську.³³ І посадив Авраам тамариску, і призвав там імя Господа Бога вічного.³⁴ Пробував же Авраам у землї Филистимській час довгий.

¹ Подібне бо царство небесне чоловіку господареві, що вийшов рано вранцї наймати робітників у виноградник свій.² І, згодившись із робітниками по денарию на день, післав їх у виноградник свій.³ І, вийшовши коло третьої години, побачив инших, що стояли на торгу без дїла,⁴ і рече до них: Ідїть і ви у виноградник, і що буде право, дам вам. Вони й пійшли.⁵ Вийшовши знов коло шестої і девятої години, зробив так само.⁶ Вийшовши ж коло одинайцятої години, знайшов инших, що стояли без дїла, й рече до них: Чого тут стоїте увесь день без дїла?⁷ Кажуть вони йому: Бо нїхто не найняв нас. Рече він їм: Ійдїть і ви в виноградник, і що буде право, одержите.⁸ Як же настав вечір, рече пан виноградника доморядникові своєму: Поклич робітників, та роздай їм нагороду, почавши від останнїх аж до первих.⁹ І прийшовши ті, що коло одинайцятої години, взяли по денарию.¹⁰ Прийшовши ж перші, думали, що більше візьмуть; та взяли й вони по денарию.¹¹ І взявши вони, нарекали на господаря,¹² говорячи: Що сї останні одну годину робили, й зрівняв єси їх із нами, що зносили тяготу дня і спеку.¹³ Він же, озвавшись, рече одному з них: Друже, не кривджу тебе; хиба не за денария згодив ся єси зо мною?¹⁴ Візьми своє, та й іди: я ж хочу й сьому останньому дати, що й тобі.¹⁵ Хиба ж не вільно менї робити, що хочу, з добром моїм? Чи того твоє око лихе, що я добрий?¹⁶ Так будуть останнї перві, а перві останнї; багато бо званих, мало ж вибраних.¹⁷ І, йдучи Ісус у Єрусалим, узяв дванайцять учеників на самоту в дорозї, й рече до них:¹⁸ Оце ми йдемо в Єрусалим; і буде виданий Син чоловічий архиєреям, та письменникам, і осудять вони Його на смерть;¹⁹ і видадуть Його поганам, щоб з Него насьміхались, та били, та розпяли, а третього ж дня він воскресне.²⁰ Тодї приступила до Него мати синів Зеведеєвих із синами своїми, кланяючись та просячи чогось у Него.²¹ Він же рече до неї: Чого хочеш? Каже вона до Него: Скажи, щоб сидїли оцї два сини мої, один по правицї Твоїй, а другий по лївицї у царстві Твоєму.²² Озвав ся ж Ісус і рече: Не знаєте, чого просите. Чи зможете ви пити чашу, яку я пити му, й хреститись хрещеннєм, яким я хрещусь? Кажуть йому: Зможемо.²³ І рече до них: Ви-то чашу мою пити мете, й хрещеннєм, яким я хрещусь, хрестити метесь; тільки ж, щоб вам сидїти по правицї в мене й по лївицї в мене, се не єсть моє дати, а кому приготовлено від Отця мого.²⁴ І почувши десять, ремствували на двох братів.²⁵ Ісус же, покликавши їх, рече: Ви знаєте, що в поган князї панують над ними, й великі управляють ними.²⁶ Не так же буде в вас: нї, хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою;²⁷ і хто хоче між вами бути першим, нехай вам буде рабом,²⁸ як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих.²⁹ І як виходили вони з Ерихона, йшло слїдом за Ним багато народу.³⁰ І ось двоє слїпих, що сидїли над шляхом, почувши, що Ісус переходить, кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів.³¹ Народ же сваривсь на них, щоб мовчали; а вони ще більш кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів.³² І, зупинившись Ісус, покликав їх, і рече: Що хочете, щоб зробив вам?³³ Кажуть йому: Господи, щоб очі наші відкрились.³⁴ Змилосердив ся ж Ісус, і доторкнувсь очей їх, і зараз прозріли очі їх, і пійшли вони слїдом за Ним.