Читаємо: Буття 27, Матвія 26

¹ І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій! І каже: Ось я!² І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.³ Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.⁴ І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.⁵ Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого. Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.⁶ Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:⁷ Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.⁸ Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.⁹ Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.¹⁰ І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.¹¹ Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж чоловік гладенький.¹² Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.¹³ Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку; тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.¹⁴ Пійшов же, піймав, і принїс матері; і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.¹⁵ І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.¹⁶ А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.¹⁷ І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.¹⁸ І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче! Він же рече: Ось я! Хто єси ти, синку?¹⁹ І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій. Зробив, як мовляв менї єси. Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.²⁰ Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно? Як хутко споткав єси, синку! Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.²¹ Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.²² Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос - голос Яковів, руки ж - руки Езавові.²³ І не впізнав його; були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті; от і благословив його.²⁴ І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав? Він же каже: Я.²⁵ І рече: Подай менї сюди. Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя. І подав йому, і попоїв; і принїс йому вино, і випив.²⁶ І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.²⁷ І приступивши поцїлував його. І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.²⁸ Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню! Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!²⁹ Нехай тобі хмари служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи! Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї. Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!³⁰ І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.³¹ Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.³² І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти? Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.³³ Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його? І буде благословен.³⁴ Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!³⁵ Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.³⁶ І каже: По правдї дано йому імя Яков; бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв. І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?³⁷ Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж? Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його. Тобі ж тепер що зробити, синку?³⁸ Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче? Благослови ж і мене, панотченьку! Та й знов заплакав Езав.³⁹ Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба рzси будуть.⁴⁰ Житимеш з меча важкого в послузї у брата. Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.⁴¹ І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його. Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять; тодї вбю Якова, брата мого.⁴² Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.⁴³ Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.⁴⁴ І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,⁴⁵ І забуде він, що йому вдїяв єси. Тодї пославши возьму тебе звідти. Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?⁴⁶ Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен. Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?

¹ І сталось, як скінчив Ісус, усї цї слова, рече до учеників своїх:² Ви знаєте, що через два днї буде пасха, й Сина чоловічого видадуть на розпяттє.³ Тодї зібрались архиєреї, та письменники, та старші людські у двір до архиєрея, на прізвище Каяфи,⁴ і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.⁵ Та казали: Тільки не в сьвято, щоб не було бучі між народом.⁶ Як же був Ісус у Витанїї в господї в Симона прокаженого,⁷ приступила до Него жінка, маючи посудинку предорогого мира, та й злила на голову Йому, як сидїв за столом.⁸ Побачивши ж ученики Його, сердились, кажучи: На що така втрата?⁹ Можна бо було се миро продати дорого та дати вбогим.¹⁰ Зрозумівши ж Ісус, рече до них: Що ви смутите жінку? дїло бо добре вчинила на менї.¹¹ Всякого бо часу маєте вбогих із собою, мене ж не всякого часу маєте.¹² Зливши бо вона миро се на тїло моє, на погребеннє моє зробила.¹³ Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.¹⁴ Тодї, пійшовши один з дванайцятьох, на ймя Юда Іскариоцький, до архиєреїв,¹⁵ каже: Що хочете дати менї, а я вам видам Його? Вони ж поставили йому трийцять срібняків.¹⁶ І з того часу шукав нагоди, щоб Його видати.¹⁷ У первий же день опрісночний приступили ученики до Ісуса, кажучи Йому: Де хочеш, щоб приготовили Тобі їсти пасху?¹⁸ Він же рече: Йдїть у город до оттакого, та скажіть йому: Учитель рече: Час мій близько; у тебе зроблю пасху з учениками моїми.¹⁹ І зробили ученики, як повелїв їм Ісус; і приготовили пасху.²⁰ Як же настав вечір, сїв Він за столом із дванайцятьма.²¹ І, як вони їли, рече: Істино глаголю вам, що один з вас зрадить мене.²² І, засумівши тяжко, почали говорити до Него кожен з них: Аже ж не я, Господи?²³ Він же, озвавшись, рече: Хто вмочає зо мною руку в миску, той зрадить мене.²⁴ Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.²⁵ Озвав ся ж Юда, зрадник Його, й каже: Аже ж не я, учителю? Рече до него: Ти сказав єси.²⁶ Як же вони їли, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав, і давав ученикам, і рече: Прийміть, їжте: се єсть тїло моє.²⁷ І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, глаголючи: Пийте з неї всї;²⁸ се бо єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся на оставленнє гріхів.²⁹ Глаголю ж вам: Що не пити му від нинї з сього плоду винограднього аж до дня того, коли його пити му з вами новим у царстві Отця мого.³⁰ І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.³¹ Тодї рече до них Ісус: Всї ви поблазнитесь мною сієї ночи. Писано бо: Поражу пастиря, і розсиплють ся вівцї стада.³² По воскресенню ж моїм попереджу вас у Галилею.³³ Озвав ся ж Петр і каже до Него: Хоч усї поблазнять ся Тобою, я нїколи не зблазнюсь.³⁴ Рече до него Ісус: Істино глаголю тобі: Що сієї ночі, перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене.³⁵ Каже Йому Петр: Хоч би менї з Тобою і вмерти, не відречусь Тебе. Так і всї ученики казали.³⁶ Тодї приходить з ними Ісус на врочище Гетсиман, і рече до учеників: Сидїть тут, поки, пійшовши, помолюсь оттам.³⁷ І взяв із собою Петра та двох синів Зеведєвих, і почав скорбіти та вдаватись у тугу.³⁸ Тодї рече до них: Тяжко сумна душа моя аж до смертї. Підождїть тут, і не спїте зо мною.³⁹ І пройшовши трохи далїй, припав лицем своїм, молячись і глаголючи: Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.⁴⁰ І приходить до учеників, і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?⁴¹ Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу. Дух то охочий, тїло ж немошне.⁴² Знов, удруге відійшовши, молив ся, глаголючи: Отче мій, як не може ся чаша мимо йти від мене, коли не пити му її, нехай станеть ся воля твоя.⁴³ І, прийшовши, знаходить їх знов сплячих, були бо очі в них важкі.⁴⁴ І, зоставивши їх, пійшов ізнов, і моливсь утретє, промовляючи те ж саме слово.⁴⁵ Тодї приходить до учеників своїх, і рече їм: Спіть уже й спочивайте, ось настиг час, і Син чоловічий буде виданий у руки грішникам.⁴⁶ Уставайте, ходїмо: ось наближуєть ся зрадник мій.⁴⁷ Ще він говорив, коли се Юда, один з дванайцяти, приходить, а з ним багато народу з мечами й дручєм, од архиєреїв та старших людських.⁴⁸ Зрадник же Його дав знак їм, кажучи: Кого я поцїлую, той і єсть він: беріть його.⁴⁹ І, зараз приступивши до Ісуса, каже: Радуй ся, учителю; та й поцїлував Його.⁵⁰ Ісус же рече йому: Друже, чого прийшов єси? Тодї, приступивши, наложили руки на Ісуса, та й узяли Його.⁵¹ І ось один з тих, що з Ісусом, простягши руку, вихопив меча свого, й, вдаривши слугу архиєрейського, відтяв йому вухо.⁵² Тодї рече до него Ісус: Верни меч твій в місце його: всї бо, що візьмуть ся за меч, од меча погинуть.⁵³ Або думаєш, що не міг би нинї вблагати Отця мого, й приставив би менї більш дванайцяти легионів ангелів?⁵⁴ Як же тодї справдились би писання, що так мусить статись?⁵⁵ Тієї ж години рече Ісус до народу: Чи се як на розбійника вийшли ви з мечами та киями, брати мене? Щодня сидїв я в вас, навчаючи в церкві, і не брали мене.⁵⁶ Се ж усе стало ся, щоб справдились писання пророчі. Тодї всї ученики, покинувши Його, повтїкали.⁵⁷ Вони ж, узявши Ісуса, повели Його до Каяфи архиєрея, де письменники та старші зібрались.⁵⁸ Петр же йшов слїдом за Ним оддалеки до двору архиєрейського, і, ввійшовши в двір, сїв із слугами, щоб бачити конець.⁵⁹ Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,⁶⁰ і не знайшли. І коли багато лжесьвідків поприходило, не знайшли. Опісля ж, приступивши два лжесьвідки,⁶¹ говорили: Сей казав: Я можу зруйнувати церкву Божу, й за три днї збудувати її.⁶² І, вставши архиєрей, каже до Него: Нїчого не відказуєш, що сї проти Тебе сьвідкують?⁶³ Ісус же мовчав. І, озвавшись архиєрей, каже до Него: Заклинаю Тебе Богом живим, щоб сказав нам, чи Ти єси Христос, Син Божий?⁶⁴ Рече йому Ісус: Ти сказав єси. Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.⁶⁵ Тодї архиєрей роздер одежу свою, кажучи: Ось сказав хулу; на що нам іще сьвідків? Ось тепер чули хулу Його;⁶⁶ як вам здаєть ся? Вони ж, озвавшись, сказали: Винен єсть смерти.⁶⁷ Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,⁶⁸ кажучи: Проречи нам, Христе, хто се вдарив Тебе?⁶⁹ Петр же знадвору сидїв у дворі. І приступила до него одна дївчина, кажучи: І ти був з Ісусом Галилейським.⁷⁰ Він же відрік ся перед усїма, кажучи: Не знаю, що говориш.⁷¹ Як же вийшов він до воріт, побачила його друга, та й каже до тих, що там були: І сей був з Ісусом Назарейським.⁷² І знов одрік ся він, кленучись: Що не знаю чоловіка.⁷³ Трохи ж згодом, приступивши ті, що стояли, кажуть Петрові: Справдї й ти єси з них, бо й твоя говірка виявляє тебе.⁷⁴ Тодї почав він проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка. І зараз півень запіяв.⁷⁵ І згадав Петр слово Ісуса, промовлене до него: Що перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене. І, вийшовши геть, плакав гірко.