¹ Молодик же Самуїл доглядав служби перед Господом під назиром Ілїя. Слово Господнє бувало того часу рідко, мало хто мав і видїння Господнї.² Оце ж того часу, як уклавсь Ілїй спати на звиклому свойму місцї, і почали йому заплющуватись очі, так що вже не бачив нїчого;³ Також і сьвітильника Божого ще не згашено, лежав і Самуїл у храмі Господньому там, де стояв ковчег Божий:⁴ Аж ось озвавсь Господь: Самуїле! Самуїле! Сей відказав: Ось я!⁵ Та й побіг до Ілїя й каже: Ось я! Ти мене кликав. А той каже: Не кликав я. Лягай знов спати. Він пійшов і лїг спати.⁶ Господь же озвавсь ізнов: Самуїле! Самуїле! Схопився Самуїл, пійшов до Ілїя й каже: Ось я! Ти мене кликав. Той же відказує: Не кликав, синку. Лягай знов спати.⁷ Самуїл же та не взнав ще (голосу) Господа, і не було ще йому обяву.⁸ І промовив знов Господь до Самуїла в трете. Він схопився і прийшов до Ілїя та й каже: Ось я! Ти ж бо кликав мене. Тодї постеріг Ілїй, що се був Господь, що кликав хлопця.⁹ І каже Ілїй Самуїлові: Ійди, лягай спати, а коли б він тебе кликнув, ти відкажи: Глаголи, Господи, раб твій слухає. І Самуїл пійшов та й лїг на свойму місцї.¹⁰ І прийшов Господь, став і промовив, як і за першими разами: Самуїле! Самуїле! Самуїл сказав: Глаголи, твій раб чує.¹¹ І рече Господь Самуїлові: Я вдїю в Ізраїлї таке дїло, що хто почує, в того обіуш звинїти ме.¹² Того дня справджу на Ілїї все, що я глаголав про його родину; я почну та й докінчу:¹³ Я ж обявив йому, що я покараю родину його на віки за ту провину, що він знав, яку сини його чинять погань, та й не зупиняв їх;¹⁴ Оце поклявсь я домові Ілїєвому, що переступів родини Ілїєвої не спокутувати нї заколюваними жертвами, нї приносами хлїбними по віки.¹⁵ І лежав Самуїл до ранку, вранцї ж піднявся та й відчинив двері в храмі Господньому; але страхався Самуїл обявити Ілїєві се видїннє.¹⁶ Ілїй же кликнув Самуїла й каже: Синку Самуїле! Той відказує: Ось я!¹⁷ І питає: Що воно таке, про що говорив до тебе Господь? Не втаюй від мене. Бог зробить те й те тобі, коли що потаїш із того, що він глаголав до тебе.¹⁸ От і поставив перед ним Самуїл усю річ і не вмовчав нї же. Відказав тодї: Він - Господь; що йому до вподоби, те й учинить.¹⁹ Самуїл же виріс, і Господь був із ним, і не дав нї одному слову упасти на землю.²⁰ І взнав увесь Ізраїль від Дану та й до Берсабиї, що Самуїла явлено пророком в Ізраїлї.²¹ І являвся дальш Господь у Силомі, як обявився Самуїлові словом своїм Господнїм.

¹ І пійшов поклик Самуїлів по всьому Ізрайлеві, і виступили Ізрайлитяне на війну проти Филистіїв та й отаборились при Авен-Езері, тим часом як Филистії отаборились під Афеком.² І вдарили Филистії на Ізраїля, і поконали Филистії Ізрайлитян, і побито їх на боєвому майданї в чистому полі до сорока тисячей.³ Як вернувся ж люд у табір, говорили громадські мужі Ізрайлеві: За що побив нас сьогоднї Господь перед Филистіями? Ось візьмімо з Силому до себе скриню закону Господнього, щоб ійшла посеред нас і спасла нас із рук ворогів наших.⁴ І послав народ у Силом, і взяли звідти ковчег закону Господа Саваота, що царює над херувимами, а обидва сини Ілїєві, Офнїй та Пинеес провожали скриню завіту Господнього.⁵ Як прибула ж скриня закону Господнього в табір, то ввесь Ізраїль підняв такий сильний крик, що аж земля застогнала.⁶ Почувши ж Филистії голосний гук, питали: Чого се такі грімкі оклики в таборі Єврейському? І як дознались, що ковчег Господень прибув у табір,⁷ Так полякались Филистії, бо говорили: се той Бог прибув до них у табір; і казали: Горе нам тепер, бо такого не бувало нї вчера нї три днї тому!⁸ Горе нам! хто врятує нас із потали сього страшного Божества? Се те саме божество, що побило Египтїїв всякими карами в пустинї!⁹ Кріпітесь і покажіть себе мужами, Филистії, щоб не зробились крепаками в Євреїв, як були вони крепаками вашими. Ставайте мужно з ними до бою!¹⁰ І вдарили Филистії, Ізрайлитяне ж підлягли, та й побігли кожен у свій намет, а був побій вельми тяжкий, і полягло Ізраїля трийцять тисячей чоловіка піхоти.¹¹ Та й скриню Господню взято і обох синів Ілїєвих убито.¹² Утїкаючи же один Беняминїй з місця бою, прибіг того ще самого дня в Силом з розідраною одежою і з порохом на голові.¹³ Як він прибув, седїв Ілїй на свойму стілцї коло дверей і позирав на шлях, бо серце його боялось за ковчег Божий. Як же прийшов чоловік той і сповістив місто, так заплакав увесь город.¹⁴ Почувши Ілїй крик, питає: Що се за крик? Тодї підійшов той чоловік та й принїс Ілїєві звістку.¹⁵ Ілїєві ж було вісїмдесять і девять лїт віку, і очі в його потемнїли, так що він уже не добачав.¹⁶ Як же сказав той чоловік Ілїєві: Я той, що прибув з табору, і сьогоднї втїк з боєвого поля, він запитав: Що ж там сталося, синку?¹⁷ Посел дав йому таку відповідь: Кинувсь навтеки Ізраїль перед Филистіями, до того полягло вельми багацько люду; твої обидва сини, Офнїй і Пинеес мертві та й скриню Божу взято!¹⁸ Як же сказав про ковчег Божий, упав той із стільця коло дверей горілиць, зломив шию й умер: був бо й старий і важкий собі чоловік. Сорок год суддював над Ізраїлем.¹⁹ Невістка ж його, жінка Пинеесова, та була вагітна, і як почула звістку про втрату ковчега Господнього і що її свекор і її муж мертві, так упала та й породила; бо вхопили її болї.²⁰ Як же приходилось їй умерти, казали їй жінки, що стояли навкруги: Не сумуй, ти вродила сина. Однакже вона не відказала нїчого і не вважала вже на те.²¹ Тільки назвала хлопця Іхабод (безславний), бо казала: Зникла слава Ізрайлева через те що втеряли Божу скриню, а вона свекра й мужа.²² І промовила вона: Зникла слава Ізрайлева, бо взято ковчега Божого!