Читаємо: 1 Самуїла 11, Римлян 9

¹ Як уплило з місяць, наступив Аммонїй Наас та й облїг Явис у Галаадї. І послали всї городяне Явиські сказати Наасові: Учини вмову з нами, дак піддамось тобі.² Аммонїй же Наас відказав їм: Я вчиню з вами вмову, але таку, щоб виколов я кожному з вас праве око і тим зробив сьміховище з усього Ізраїля.³ І відказали йому громадські мужі Явиські: Дай нам сїм день реченця, а ми пошлемо посли по всьому займищу Ізрайлевому, і коли нїхто не озветься помогти нам, так піддамось тобі.⁴ Як же прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова отті в слух народа, заплакав увесь люд у голос.⁵ Саул же йшов саме з поля позад волів додому, і питає: Що сталось людові, чого він плаче? І з'ясували йому слова городян Явиських.⁶ Як же почув сї слова, найшов на Саула дух Божий, і запалав він страшним гнївом.⁷ І вхопив Саул оба воли, порозрубував на шматки, та й порозсилав через посли по всьому займищу Ізрайлевому навкруги з покликом: Хто не вирушить із Саулом та з Самуїлом, того волам зробить він те саме. І обняв людей страх Господень, і вирушили вони, як один чоловік.⁸ І як він переглядав їх у Безецї, було синів Ізрайлевих триста тисячей, а трийцять тисячей мужів Юдиних.⁹ І сказав тодї послам, що прийшли: Сповістїте городян Явиса Галаадського: Завтра буде вам підмога, як обогріє сонце. І прийшли посли, і сповістили про се городян Явиських, і вони зрадїли.¹⁰ І сказали городяне Явиські Насові: Завтра ми вийдемо до вас, тодї чинити мете з нами, що вам угодно.¹¹ Назавтра ж подїлив Саул людей на три части, і вламались вони в час ранньої сторожі в табір, та побивали Аммонїїв, аж день огрівся. Що ж із них зісталось, те розсипалось так, що й двох їх не було вкупі.¹² І промовив люд до Самуїла: Хто се питав: Чи Саулові ж та царювати над нами? Давай їх сюди, ми повбиваємо їх!¹³ Саул же відказав: У сей день не можна нїкого вбивати, бо сьогоднї Господь подав поміч Ізраїлеві.¹⁴ І сказав Самуїл народові: Ходїмо в Галгал, та поновімо там царство.¹⁵ І двинув увесь люд у Галгал, і поставив там Саула перед Господом царем. І принесли там мирні жертви перед Господом. І веселились там, Саул і всї Ізрайлитяне велико.

¹ Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,² що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.³ Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;⁴ вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;⁵ їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.⁶ Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,⁷ анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.⁸ Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.⁹ Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.¹⁰ Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;¹¹ ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),¹² сказано їй, що більший служити ме меншому,¹³ яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.¹⁴ Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.¹⁵ Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.¹⁶ Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.¹⁷ Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.¹⁸ Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).¹⁹ Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?²⁰ Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?²¹ Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?²² Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,²³ і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,²⁴ як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?²⁵ Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.²⁶ І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.²⁷ Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:²⁸ скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.²⁹ І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.³⁰ Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;³¹ Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.³² Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.³³ Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.