¹ Говорять звичайно: Коли чоловік відпустить жену свою, й пійде вона від його й зробиться женою в другого мужа, то чи можна їй вернутись до него? Чи не споганилась би тим земля тая? Ти ж блудно жила з багатьма блудниками, а все ж таки вернися до мене, говорить Господь, і я прийму тебе.² Ось підніми очі твої на висоти й придивися: де не блудувала ти? При дорозї седючи, чигала єси на їх, як Арабій у пустинї, та й опоганила землю блудництвом твоїм і ледарством твоїм.³ За се впинені були дощі, не було й пізного дощу; ти ж показувала чоло блудницьке, - не соромилась.⁴ Чи ж не будеш хоч від тепер покликувати до мене: Отче мій! ти був провідником менї в молодощах моїх!⁵ Чи він же та буде повсячасно гнївитись? чи ж до віку буде досадувати? От, що ти говориш, а чиниш ледарство й не кидаєш його.⁶ І сказав менї Господь за царя Йосії: Чи бачив єси, що вкоїла ся зрадниця, дочка Ізрайлева? Ходила на всяку високу гору й під усяке зелене дерево та й блудувала там.⁷ А потім, як вона все те чинила, говорив я їй: вернися до мене. Вона ж не вернулась; і бачила се зрадлива сестра її, Юдея.⁸ І видїв я, що, хоч за все блудуваннє зрадницї, Ізрайлевої дочки, я відопхнув її та дав їй розводного листа, - зрадлива її сестра, Юдея, не злякалась, а пійшла та й блудувала так само,⁹ І блудуваннєм своїм явним опоганила землю, й перелюбкувала з усяким камяним ідолом і деревляним бовваном.¹⁰ До того зрадлива сестра її, Юдея, не вернулась всїм серцем до мене, а тільки лукаво, говорить Господь.¹¹ І сказав менї Господь: Зрадниця, дочка Ізрайлева, показала себе менше винною поруч із невірною Юдеєю.¹² Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, - не до віку буду досадувати.¹³ Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь.¹⁴ Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами, й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион.¹⁵ І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно.¹⁶ І як намножитесь і будете плодющі на землї в ті часи, - говорить Господь, тодї вже не мовляти муть: `скриня завіту Господнього`; й на думку нїкому не прийде вона, й не згадувати муть про її, не приходити муть до неї, й її вже не буде.¹⁷ Нї! в ті часи звати муть Ерусалим престолом Господнїм, і всї народи збірати муться в Ерусалим задля імени Господнього, й не будуть уже ходити упрямим робом свого ледачого серця.¹⁸ В ті часи ходити ме дом Юдин укупі з домом Ізрайлевим, і пійдуть із північньої землї в ту землю, що я надїлив вашим отцям у державу.¹⁹ Я говорив собі здавна: Як поставлю тебе між дїтьми моїми і надїлю тобі бажану землю, найвеличнїйше наслїддє між усїма народами? і сказав: ти звати меш мене отцем твоїм, і не одступиш від мене.²⁰ Та як молодиця зраджує друга свого, так ви мене зрадили, ви, доме Ізраїля, говорить Господь.²¹ За те ж чути голос по висотах, жалібний плач дїтей Ізрайлевих, ізза того, що ходили кривими стежками, забувши Господа, Бога свого.²² Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш!²³ Справдї, даремно ми надїялись на ті горби й на многість гір; справдї, тілько в Господї, Бозї нашому, спасеннє Ізрайлеве!²⁴ Ся гидота пожерала заробітки батьків наших із молодощів наших: овечата їх, товар їх, синів їх і дочки їх.²⁵ Ми лежимо у соромі нашому й стид наш укриває нас, провинили бо ми Господеві, Богу нашому, - ми й наші батьки, з молодощів та й по сей день, - і не слухали поклику Господа, Бога нашого.

¹ Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись.² Тодї божити мешся: `Так певно, як жив Господь!` у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись.³ Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною;⁴ Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші.⁵ Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи!⁶ Виставте стяга 'д Сионові, - втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу.⁷ Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені.⁸ Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої.⁹ І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки.¹⁰ І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: `Мир буде в вас`; а се ось меч доходить до душі?¹¹ Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;¹² Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.¹³ Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його - мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.¹⁴ Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?¹⁵ Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової:¹⁶ Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.¹⁷ Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.¹⁸ Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.¹⁹ Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.²⁰ Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину - намети мої.²¹ Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?²² Се з того, що нарід мій безглуздий - не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.²³ Подивлюсь на землю - і ось вона порожна й пуста, - на небо, а нема на йому сьвітла.²⁴ Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.²⁵ Озираюсь - і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.²⁶ Дивлюсь, та бо й Кармель - пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.²⁷ Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.²⁸ Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.²⁹ Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.³⁰ Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, з'украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, - вони наставати муть на життє твоє.³¹ Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, - крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: `Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!`