¹ «Коли чоловік відпустить свою жінку, і вона піде від нього, і стане за жінку мужеві іншому, то чи можна йому повернутись до неї? Чи ж не цілком сплюгавилась та жінка? Ти з багатьма коханцями блудила, а мала б то повернутись до мене? Слово Господнє!² Зведи свої очі на пагорби високі й розглянься: Де ти не злягалась? Для них сідала єси край дороги, немов араб у пустині. Опоганила край блудом своїм і злобою своєю.³ Тим і дощі припинились, і не було дощу весняного. Чоло у тебе стало, мов у блудниці, ти соромитись не хотіла.⁴ І ось тепер хіба не кличеш ти до мене: Мій батьку! Ти - друг мого юнацтва.⁵ Чи збереже він гнів свій назавжди, затримає його повіки? Отак говориш, але злочини далі коїш, коли є нагода.»⁶ І сказав мені Господь за царя Йосії: «Чи бачив єси, що зробила зрадниця Ізраїлева? Вона ходила на кожне узвишшя й під кожне дерево ряснолисте, й там блудувала.⁷ І я сказав: Накоївши усього того, повернеться до мене; та не повернулась. Бачила це невірна сестра її Юдея.⁸ І хоч невірна її сестра Юдея й бачила, що я відіслав Ізраїлеву дочку за всі її блуди і дав їй розвідного листа - вона все ж таки не злякалась, а пішла й собі заходилася блудувати.⁹ І блудуванням своїм легкодумним опоганила землю, і зчиняла перелюб з каменем та деревом.¹⁰ Та навіть по всьому цьому зрадлива її сестра Юдея не всім своїм серцем, а тільки лукаво, до мене повернулась, - слово Господнє.»¹¹ Тоді Господь сказав до мене: «Зрадлива дочка Ізраїлева показала себе справедливішою, ніж невірна Юдея.¹² Іди й промов оці слова вголос на північ і скажи: Повернися, зраднице, Ізраїлева дочко, - слово Господнє; не покажу тобі мого обличчя у гніві, я бо милосердний, - слово Господнє, - не гніватимусь повіки!¹³ Визнай лише свою провину, бо ти була невірна Господові, Богові твоєму: розтринькала єси любов твою з чужинцями під кожним деревом ряснолистим і мого голосу не слухала, - слово Господнє.¹⁴ Поверніться, о відступницькі діти, - слово Господнє, - бо я ваш Владика. Я візьму з вас по одному з міста, по двоє з родини та й приведу вас на Сіон.¹⁵ Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно.¹⁶ І як намножитесь і будете плодючі на землі, за тих днів, - слово Господнє, - не говоритимуть більш: Кивот Господнього завіту; і на думку він нікому більш не спаде, і не згадуватимуть про нього, і не жалкуватимуть його, й робити його більше не будуть.¹⁷ На той час Єрусалим зватимуть: Трон Господній, - і всі народи збиратимуться в Єрусалим заради імени Господнього, і не ходитимуть уже більше за пожаданням лихого свого серця.¹⁸ На ті часи дім Юди ходитиме з домом Ізраїля і обидва вони разом прийдуть з північної землі в землю, що я наділив батькам вашим у спадщину.¹⁹ Я думав собі: Як би мені поставити тебе понад дітьми й дати тобі розкішну землю, найкраще між народами спадкоємство? Я думав: Ти зватимеш мене: Мій Батьку! - і зо мною не перестанеш ходити.²⁰ Але як жінка зраджує коханця свого, так і ви зрадили мене, доме Ізраїля, - слово Господнє.²¹ По узвишшях чути голос, плач і благання дітей Ізраїлевих, бо вони викривили свою дорогу, забули Господа, Бога свого.²² Вернітеся, о відступницькі діти, я вилікую ваші відступства!» Ось ми прийшли до тебе, бо ти єси Господь, Бог наш.²³ Справді, узвишшя - марнота, гамір по горах. Справді, у Господі, нашому Бозі, Ізраїля спасіння.²⁴ Ганьба пожерла труди батьків наших уже з наших молодощів: овець їхніх і товар їхній, синів їхніх і дочок їхніх.²⁵ Лягаймо в нашу ганьбу, і стид нехай нас покриє, бо проти Господа, Бога нашого, ми согрішили, ми й батьки наші, вже з молодощів наших і понині - і ми не слухали голосу Господа, Бога нашого.»

¹ «Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, - слово Господнє, - то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.² А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»³ Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.⁴ Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, - і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.⁵ Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!⁶ Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.⁷ Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.⁸ Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.⁹ І станеться в той день, - слово Господнє, - що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють.¹⁰ І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!¹¹ Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.¹² Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними.¹³ Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.¹⁴ Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?¹⁵ Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.¹⁶ Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.¹⁷ Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, - слово Господнє.¹⁸ Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.¹⁹ Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.²⁰ Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить - мої опони.²¹ Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?²² Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»²³ Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо - і не було на ньому світла.²⁴ Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.²⁵ Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.²⁶ Глянув, аж ось плодюче поле -пустиня, і всі його міста в руїнах -перед Господом, перед палким його гнівом.²⁷ Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.²⁸ Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»²⁹ Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.³⁰ І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, - та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.³¹ Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»