¹ Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.² Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.³ Яков же любив Йосифа над усї сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.⁴ Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.⁵ Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй.⁶ І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.⁷ Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.⁸ Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами. Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.⁹ Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.¹⁰ І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?¹¹ Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.¹² І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.¹³ І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов!¹⁴ Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.¹⁵ І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?¹⁶ Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть.¹⁷ Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.¹⁸ Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.¹⁹ Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.²⁰ Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його.²¹ Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у їх, та й каже: Не губімо душі.²² Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.²³ І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.²⁴ І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було.²⁵ І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.²⁶ Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.²⁷ Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше. І вдовольнились браттє його.²⁸ І йшли мимо купці Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет.²⁹ Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.³⁰ І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?³¹ Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;³² І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.³³ І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.³⁴ І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.³⁵ Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю. Так убивався по йому батько його.³⁶ Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.