Читаємо: Буття 26, Матвія 25

¹ Був же голод у тій землї, опріч голоду прежнього за часів Авраамових. Пійшов же Ізаак геть до Абимелеха, царя Филистимського, в Герар.² Явився ж йому Господь і рече: Не ходи в Египет, вселися у землї, що про неї тобі скажу.³ І пробувай у тій землї, і буду з тобою, і благословлю тебе; тобі бо й насїнню твойму оддам усї цї землї, і поновлю клятву мою, що нею клявсь Авраамові, отцеві твойму.⁴ І намножу насїннє твоє, як зорі небесні, і оддам насїнню твойму всї оцї землї, і благословляться через насїннє твоє всї народи земнії:⁵ За те що послухав отець твій Авраам гласу мого, і держав заповідї мої, і повелїння мої, і встанови мої й закони мої.⁶ Вселився ж Ізаак у Герарі.⁷ І питали люде займища того про жінку його, і каже: Сестра менї вона; боявся бо казати, що се жінка моя, щоб не вбили його чоловіки займища того, Ребеки ради; була бо вродлива.⁸ Сталося ж, як він був довгий час там, що позирнув Абимелех царь Герарський у вікно, побачив, що Ізаак жартує з Ребекою, жінкою своєю.⁹ Прикликав же Абимелех Ізаака та й каже: Чи справдї ж бо вона жінка твоя? Як же се ти казав: Вона сестра менї. Каже ж йому Ізаак: Затим казав, щоб не вмерти задля неї.¹⁰ Каже ж Абимелех: Що се вдїяв єси нам? Мало що не побув хто з мого народу з жінкою твоєю, то й навів би єси на нас незнаний гріх.¹¹ Заповідав же Абимелех усїм людям своїм, говорючи: Усякого, хто прикоснеться до мужа сього, або до жони його, скарають смертю.¹² Сїяв же Ізаак у землї тій, і здобувсь того лїта на вроджай сторицею; благословив бо Господь його.¹³ І пійшов угору чоловік, і все більший був та більший, аж поки зробивсь великим вельми.¹⁴ Був бо в його статок отарний, і статок товарний, і велика купа рабів; позавидували ж йому Филистимцї.¹⁵ І всї колодязї, що повикопували раби батьківські, за живота Авраама, батька його, засипали землею.¹⁶ Каже ж Абимелех Ізаакові: Іди від нас; бо потужнїщий зробивсь єси од нас вельми.¹⁷ І зійшов звідти Ізаак, та й зупинивсь у Герар долинї, і вселився там.¹⁸ І повідкопував ізнов Ізаак водяні колодязї, що повикопували були раби Авраамові, батькові, і що позасипали були Филистимцї по смертї Авраамовій, та й попрозивав їх прізвищами, що попроложував був їм отець його.¹⁹ І копали раби Ізаакові, та й знайшли там колодязь води живої.²⁰ І сварились пастухи Герарські з пастухами Ізааковими говорючи: Наша се вода. І прозвав колодязь той: Есек - сварка; сварились бо з ним.²¹ Відойшовши ж звідти Ізаак, викопав колодязь другий, сварилися ж і за той, і проложив і йому прізвище: Ситна - ворожнета.²² Відойшовши ж ізвідти, викопав ще колодязь, і не сварилися за сей; і проложив йому прізвище: Рехобот - просторонь, говорючи: Роспросторив Господь займище наше, щоб ми розмножились у сїй землї.²³ Піднявся ж ізвідти до Бейер-Себи, колодязя клятьби.²⁴ І явивсь йому тієї ночі Господь, і рече: Я Бог Авраама, отця твого. Не бійся, бо я з тобою, і благословлю тебе, і намножу насїннє твоє задля Авраама, раба мого.²⁵ І спорудив там жертівника, і призвав імя Господнє, і напяв там намета свого. Викопали ж там раби Ізаакові колодязь.²⁶ І Абимелех прийшов до його з Герару, і Ахусат, порадник його, і Пихоль, гетьман війська його.²⁷ І каже їм Ізаак: Чого прийшли до мене? Ви ж зненавидїли мене, і відослали мене від себе.²⁸ Вони ж промовили: Бачивши побачили ми, що Господь був з тобою, та й кажемо: Нехай же буде клятьба між нами й між тобою, і заповідаймо з тобою заповіт,²⁹ Щоб не робив нам лиха, як ми не чіпали тебе, і як ми робили тобі тільки добро, і відпустили тебе з миром; і тепер благословен ти від Господа.³⁰ І справив їм пир, і їли вони й пили.³¹ І вставши вранцї, клявся один одному; і відпустив їх Ізаак, і пійшли від його з миром.³² Сталося ж того дня, що прийшовши раби Ізаакові повідали йому про колодязь, що викопали, і казали йому: Знайшли воду.³³ І прозвав його Себа, клятьба. Тим назва й міста того Бейер-Себа, колодязь клятьби, по сей день.³⁴ Було ж Ізаакові сорок лїт, і взяв він жінку собі Юдиту, дочку Бейерія Хетиянина, та Басмату, дочку Єлона Хетиянина.³⁵ І були вони важкою печаллю Ізаакові й Ребецї.

¹ Тодї уподобить ся царство небесне десяти дївчатам, що, взявши каганцї свої, вийшли назустріч женихові.² Пять же були з них розумні, а пять необачні.³ Котрі необачні, взявши каганцї свої, не взяли з собою олїї.⁴ Розумні ж узяли олїї в пляшечки свої з каганцями своїми.⁵ Як же жених барив ся, задрімали всї, та й поснули.⁶ О півночі ж постав крик: Ось жених ійде; виходьте назустріч йому!⁷ Тодї повставали всї дївчата тиї, та й украсили каганцї свої.⁸ Необачні ж казали до розумних: Дайте нам олїї вашої, бо каганцї наші гаснуть.⁹ Відказали ж розумні, говорячи: Щоб не стало нам і вам; а йдїть лучче до тих, що продають, та й купіть собі.¹⁰ Як же йшли вони купувати, прийшов жених; і що були готові, увійшли з ним на весїллє; і зачинено двері.¹¹ Опісля ж приходять і другі дївчата, та й кажуть: Господи, Господи, відчини нам.¹² Він же, озвавшись, рече: Істино глаголю вам: Не знаю вас.¹³ Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня, нї години, коли Син чоловічий прийде.¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.³¹ Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всї сьвяті ангели з ним, тодї сяде він на престолї слави своєї;³² і зберуть ся перед него всї народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів;³³ і поставить овець по правицї в себе, а козлів по лївицї.³⁴ Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту.³⁵ Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене;³⁶ нагий, і з'одягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.³⁷ Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли?³⁸ Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й з'одягли?³⁹ Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе?⁴⁰ І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.⁴¹ Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його:⁴² бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене;⁴³ був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не з'одягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене.⁴⁴ Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі?⁴⁵ Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.⁴⁶ І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.