¹ Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:² Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;³ Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;⁴ Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,⁵ Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;⁶ Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!⁷ Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;⁸ Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.⁹ Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?¹⁰ Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.¹¹ Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.¹² Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.¹³ І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.¹⁴ Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.¹⁵ Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.¹⁶ Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.¹⁷ І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.¹⁸ І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.¹⁹ Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.²⁰ Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.²¹ Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?²² Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?

¹ І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв - сила, за тих же нїхто не заступиться.² І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, - тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;³ А над сих і тих щаслившими - ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.⁴ Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се - марнота й мука духові.⁵ Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи:⁶ Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування.⁷ І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем:⁸ Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се - марнота й недобра робота!⁹ Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї;¹⁰ Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його.¹¹ Так само, як лежать удвох, - їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись?¹² І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.¹³ Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;¹⁴ Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.¹⁵ Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.¹⁶ Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.¹⁷ Уважай на ногу твою*, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.