¹ Чи нам же починати знов самих себе поручати? або треба нам, як иншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).² Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.³ (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служеннє наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тїлесних скрижалях серця.⁴ Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,⁵ бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,⁶ котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.⁷ Коли ж служеннє смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його минущої,⁸ як же не більше служеннє духа буде в славі?⁹ Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою.¹⁰ Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.¹¹ Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.¹² Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,¹³ а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.¹⁴ Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.¹⁵ Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.¹⁶ Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.¹⁷ Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.¹⁸ Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.

¹ Тим же то, маючи се служеннє, яко же помилувані, не слабнемо,² а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, анї хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совістї чоловічій перед Богом.³ Коли ж і закрите благовістє наше, то у погибаючих єсть закрите,⁴ в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.⁵ Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.⁶ Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.⁷ Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.⁸ У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї;⁹ гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;¹⁰ всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся.¹¹ Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.¹² Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.¹³ Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,¹⁴ знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.¹⁵ Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу.¹⁶ Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.¹⁷ Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,¹⁸ нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.