¹ Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів?² Наш лист - це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають.³ Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця.⁴ А таке довір'я до Бога ми маємо через Христа,⁵ - не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога.⁶ Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює.⁷ Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути,⁸ то скільки більше служіння духа буде в славі?⁹ Бо коли служіння осуду - славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі.¹⁰ І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави.¹¹ Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне.¹² Тож маючи таку надію, ми повні сміливости,¹³ а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав;¹⁴ але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває.¹⁵ І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім.¹⁶ «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.»¹⁷ Господь же - дух, а де Господній дух, там воля.¹⁸ Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

¹ Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.² Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.³ А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;⁴ у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.⁵ Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.⁶ Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.⁷ А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.⁸ Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;⁹ нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.¹⁰ Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.¹¹ Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.¹² І так смерть діє в нас, а життя у вас.¹³ Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;¹⁴ бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.¹⁵ Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.¹⁶ Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.¹⁷ Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,¹⁸ нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.