¹ Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;² Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.³ Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;⁴ Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;⁵ Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;⁶ Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;⁷ Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;⁸ Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;⁹ Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.¹⁰ Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, - левом у сховищу;¹¹ Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;¹² Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;¹³ Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.¹⁴ Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.¹⁵ До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;¹⁶ Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.¹⁷ Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,¹⁸ І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.¹⁹ О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!²⁰ Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.²¹ Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:²² Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.²³ Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!²⁴ Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.²⁵ Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.²⁶ Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.²⁷ Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);²⁸ (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;²⁹ А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;³⁰ Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;³¹ Бо не на віки Господь покидає;³² Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;³³ Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,³⁴ А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,³⁵ Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,³⁶ Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?³⁷ Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!³⁸ Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?³⁹ Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.⁴⁰ Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;⁴¹ Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):⁴² Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;⁴³ Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;⁴⁴ Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;⁴⁵ Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.⁴⁶ Отворили на нас роти свої всї вороги наші.⁴⁷ Страх і яма, опустошеннє й погибель - се наша доля.⁴⁸ Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.⁴⁹ Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,⁵⁰ Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.⁵¹ Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.⁵² Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;⁵³ Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.⁵⁴ Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!⁵⁵ І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:⁵⁶ Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!⁵⁷ Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!⁵⁸ Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.⁵⁹ Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!⁶⁰ Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.⁶¹ Ти чуєш, Господи, їх наругу, - всї їх підходи під мене,⁶² (чуєш) Бесїди противників мо- їх і безнастанні хитрощі їх проти мене.⁶³ Глянь, чи вони седять, чи встають, - про мене в них все - глумлива пісня.⁶⁴ О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;⁶⁵ Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;⁶⁶ Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!

¹ Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.² Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, - вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!³ І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;⁴ У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.⁵ Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.⁶ Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.⁷ Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;⁸ А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.⁹ Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.¹⁰ Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.¹¹ Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.¹² Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.¹³ А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.¹⁴ Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутись до їх одежі.¹⁵ Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!¹⁶ (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.¹⁷ Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.¹⁸ А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.¹⁹ Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.²⁰ Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, - той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.²¹ Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.²² Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.