Читаємо: Буття 21, Матвія 20

¹ Господь навідав Сару, як обіцяв був, і вчинив їй так, як сказав був.² Сара зачала і вродила Авраамові сина, в його старості, того часу, коли Господь призначив йому.³ І назвав Авраам сина, що народився в нього, а якого вродила Сара, Ісааком.⁴ Авраам обрізав Ісаака, свого сина, восьмого дня, як велів йому Бог.⁵ Було ж Авраамові сто років, коли народився в нього син Ісаак.⁶ А Сара сказала: `Сміх учинив мені Господь: кожний, хто почує, буде з мене сміятися.`⁷ Та й додала: `Хто був би сказав Авраамові, що Сара грудьми годуватиме дітей? Бо я в його старості породила йому сина.`⁸ Підросло ж хлоп'ятко, й відлучили його. Та й зробив Авраам великий бенкет того ж дня, коли відлучено Ісаака.⁹ Але Сара побачила, що син Агарі єгиптянки, якого ця була вродила Авраамові, насміхається з Ісаака;¹⁰ тому вона сказала до Авраама: `Прожени геть оцю рабиню та її сина; не буде бо спадкоємцем син тієї рабині з моїм сином Ісааком.`¹¹ Вельми прикро було Авраамові те слово щодо його сина,¹² але Бог сказав до Авраама: `Не вболівай за хлопчину та за твою рабиню. В усьому, що тобі скаже Сара, вволи її волю, бо за Ісааком назоветься твоє потомство.¹³ Та й із сина рабині я теж виведу народ, бо й він твоя дитина.¹⁴ Встав Авраам раненько, взяв хліба та бурдюк води й дав Агарі; і вклавши їй на плечі дитину, відпустив її. Пішла вона, та й почала блукати в пустарях Версавії.¹⁵ Як же не стало в бурдюці води, кинула хлоп'я під корчем,¹⁶ сама ж пішла та й сіла від нього завдальшки на стріл з лука, мовила бо сама до себе: `Не можу дивитися на смерть дитини!` І сиділа навпроти та й плакала вголос.¹⁷ Почув Бог крик хлопчини, і ангел Божий кликнув до Агарі з неба та й сказав до неї: `Що тобі, Агаре? Не бійся, бо почув Бог крик хлопчини там, де він лежить.¹⁸ Устань, візьми хлопця та гляди його добре, бо я виведу з нього великий народ.`¹⁹ Тоді відкрив Бог їй очі, й вона побачила криницю з водою; вона пішла й набрала повний бурдюк води і дала пити хлопцеві.²⁰ І був Бог із хлопчиною, і виріс він та й оселився в пустарях; і став він стрільцем-лучником,²¹ Оселився він у Паран-пустарях, а мати його взяла для нього жінку з єгипетського краю.²² І приключилося, що того часу сказали Авімелех і Фіхол, начальник його війська, до Авраама таке: `Бог з тобою в усьому, що ти дієш.²³ Клянись мені тепер ось тут Богом, що не зрадиш мене, ні дітей моїх, ні внуків моїх, та що будеш доброзичливим до мене й до краю, в якому перебуваєш, як я був до тебе.`²⁴ Авраам же відповів: `Я клянусь.`²⁵ Однак Авраам докоряв Авімелехові за криницю води, яку захопили слуги Авімелехові.²⁶ На те Авімелех відповів: `Не знаю, хто це вчинив. Ні ти сам про це не звістив мені, ані я такого не чував, аж оце сьогодні.`²⁷ Тоді Авраам узяв овець та худоби й дав Авімелехові, і заключили вони обидва союз.²⁸ Авраам поставив окремо сім ягниць з отари.²⁹ Авімелех же спитав Авраама: `Що це за сім отих ягниць, яких ти поставив окремо.`³⁰ А той відповів: `Ти візьмеш тих сім ягниць з моєї руки, щоб вони були мені свідоцтвом, що це я викопав цю криницю.`³¹ Тому й названо те місце Беер-Шева (Версавія), бо там клялись вони обидва.³² Отак заключили вони союз у Версавії. Тоді підвелись Авімелех і Фіхол, начальник його війська, і повернулися вони в край філістимлян.³³ Авраам же посадив тамариск (дерево) у Версавії і закликав там ім'я Господа, Бога вічного.³⁴ У краї філістимлян перебував Авраам довго.

¹ “Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник.² Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник.³ А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку.⁴ Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.⁵ І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев'ятої години, зробив так само.⁶ Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте?⁷ Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник.⁸ Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших.⁹ Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію.¹⁰ Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію.¹¹ А взявши, стали ремствувати на господаря,¹² кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини.¹³ Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною?¹⁴ Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі.¹⁵ Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?!¹⁶ Так то останні будуть перші, а перші – останні!”¹⁷ Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм: ¹⁸ “Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть.¹⁹ І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп'яли його; а третього дня воскресне.”²⁰ Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити.²¹ Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.”²² У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.”²³ Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.”²⁴ Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів.²⁵ Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх.²⁶ Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.²⁷ І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.²⁸ Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”²⁹ Коли вони виходили з Єрихону, йшло за ним багато народу.³⁰ Отож два сліпці сиділи собі край дороги, а коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!”³¹ Люди ж картали їх, щоб замовкли. А ті ще більше голосили: “Змилуйся над нами, Господи, Сину Давида!”³² Ісус же зупинився, закликав їх і мовив: “Що бажаєте, щоб учинив я вам?”³³ Вони кажуть йому: “Господи, щоб очі нам відкрилися.”³⁴ Змилувався Ісус, доторкнувсь їхніх очей, і негайно же прозріли й пішли слідом за ним.