Читаємо: Буття 27, Матвія 26

¹ Як постарівся Ісаак та вже й зір його притупився, недобачав, то покликав він Ісава, свого старшого сина та й каже йому: `Сину мій!` Той відповів: `Тут я.`² А він каже: `Оце я старий, не знаю дня моєї смерти.³ Візьми твоє знаряддя, твій сагайдак і твій лук, та й піди в поле й піймай для мене дичину,⁴ та й зготуй мені смачну страву, так, як я люблю, і принеси мені; нехай я з'їм, щоб за те благословила тебе моя душа перед смертю.`⁵ Ревека ж чула, як Ісаак говорив до Ісава, свого сина. І вийшов Ісав у поле вполювати дичину для батька.⁶ Тоді Ревека й каже до Якова, сина свого так: `Оце чула я, як твій батько говорив до Ісава, твого брата: ⁷ `Принеси мені дичини і зготуй для мене смачну страву: нехай я з'їм і благословлю тебе перед Господом, заки ще помру`.⁸ Тепер же мій сину послухай мене, що я тобі наказую.⁹ Піди но в отару і принеси мені звідти двоє козенят гарненьких, а я зготую з них смачну страву для твого батька, як він любить.¹⁰ Тоді внесеш її твоєму батькові, щоб він її з'їв і щоб благословив тебе перед своєю смертю.`¹¹ Але Яків каже до Ревеки, своєї матері: `Таж Ісав, мій брат, мужчина волохатий, а я гладенький.¹² Ануж мій батько помацає мене, і в його очах я буду як той, що глузує з нього, і так я наведу на себе прокляття, а не благословення.`¹³ Тоді каже до нього його мати: `На мені буде твоє прокляття, мій сину! Ти слухай тільки мене та піди і принеси мені (козенят).`¹⁴ Пішов же він, узяв їх і приніс своїй матері; а вона зготувала смачну страву, як любив його батько.¹⁵ І взяла Ревека щонайдорожчу одежу Ісава, свого старшого сина, що була в неї дома, і одягла в неї Якова, свого молодшого сина,¹⁶ а кізлячими шкірами обгорнула його руки і гладеньке тіло в нього на шиї.¹⁷ Тоді дала вона в руки Яковові, своєму синові, смачну страву і хліба, що зготувала.¹⁸ Він же пішов до свого батька й каже: `Тату мій!` А цей відізвався: `Я тут! Хто ти мій сину?`¹⁹ Тоді Яків каже до свого батька: `Я - Ісав, твій первісток. Я зробив так, як ти мені велів. Підведись, прошу, сядь та з'їж моєї дичини, щоб твоя душа благословила мене.`²⁰ А Ісаак каже до свого сина: `Як же ж хутко ти це знайшов, мій сину!` Той відповів: `Бо Господь, Бог твій, наслав мені.`²¹ На це Ісаак до Якова: `Підійди лишень до мене, нехай обмацаю тебе, мій сину, чи ти справді мій син Ісав, чи ні?`²² І підійшов Яків до Ісаака, свого батька, а він обмацав його й каже: `Голос - голос Якова, руки ж - руки Ісава.`²³ Однак не впізнав його, бо руки його були, як руки в Ісава, брата його, волохаті, тож і благословив його.²⁴ По тому спитав: `Чи ти справді мій син Ісав?` А цей відповів: `Я!`²⁵ Той же сказав: `Подай мені, нехай з'їм я дичини мого сина, щоб моя душа благословила тебе.` І подав йому, й він з'їв; приніс йому й вина, й він випив.²⁶ Тоді каже до нього Ісаак, його батько: `Підійди лишень та поцілуй мене, мій сину!`²⁷ Він же підійшов і поцілував його. І занюхав Ісаак запах його одежі й поблагословив його та й сказав: `Ось запах сина мого, неначе запах поля, що Господь благословив його.²⁸ Дай же, тобі, Боже, росу з неба й родючу землю. Та ще й пшениці й вина подостатком!²⁹ Нехай народи тобі служать і племена приклоняться перед тобою. Будь володарем над братами твоїми, й сини матері твоєї нехай приклоняться перед тобою. Проклятий хай буде, хто тебе проклинає, а благословен, хто тебе благословляє!`³⁰ Та сталось, як Ісаак скінчив благословляти Якова і Яків щойно вийшов від Ісаака, свого батька, прийшов Ісав, брат його, з полювання.³¹ Він теж зготував смачну страву, приніс її до свого батька й каже до нього: `Хай тато підведуться і з'їдять дичини свого сина, щоб душа їх благословила мене.`³² Тоді Ісаак, його батько, спитав: `Хто ти?` Він же відповів: `Я - син твій, твій первісток, Ісав.`³³ Ужахнувся Ісаак жахом великим та й питає: `А хто ж той, що піймав дичину, приніс мені, й я з'їв спокійно все, заки ти прийшов, і я поблагословив його, так він благословенний і буде?`³⁴ Коли Ісав почув слова свого батька, скрикнув він великим і жалісним голосом та сказав до батька свого: `Благослови мене, мене також, мій тату!`³⁵ А той мовив: `Прийшов твій брат підступно й узяв твоє благословення.`³⁶ Ісав і каже: `Хіба не названо його Яків; він бо два рази вже обійшов мене! Забрав моє первородство, а ось тепер узяв моє благословення?`³⁷ На це відозвавсь Ісаак, кажучи до Ісава: `Я, бачиш, його поставив володарем над тобою і всіх його братів дав йому за слуг; хлібом і вином забезпечив його. Що ж, отже, мій сину, можу я для тебе зробити?`³⁸ Тоді Ісав каже до свого батька: `Хіба одне благословення в тебе, тату? Благослови й мене, мій батьку!` Та й заридав Ісав уголос.³⁹ Тут батько його, Ісаак відповів йому, кажучи: `Без родючої землі буде твоя оселя, і без роси, що падає з неба.⁴⁰ Ти житимеш з меча твого і будеш на послугах у твого брата. Але станеться, що звільнишся, скинеш ярмо з свого карку.`⁴¹ Та й зненавидів Ісав Якова за благословення, що ним благословив його батько його, і сказав собі Ісав у серці: `Прийдуть дні плачу по моєму батькові, тоді уб'ю Якова, брата свого.`⁴² І переказано Ревеці слова Ісава, старшого її сина, і вона послала покликати Якова, свого молодшого сина, і сказала йому: `Он Ісав, твій брат, заповзявся помститися на тобі й забити тебе.⁴³ Послухай же тепер мене, мій сину, і вставай та й утікай до Лавана, мого брата, в Харан.⁴⁴ Ти поживеш з ним якийсь час, поки не промине лють твого брата,⁴⁵ поки не пройде гнів брата твого на тебе й він не забуде, що ти йому вдіяв; тоді я пошлю, щоб тебе забрати звідтіля. Як же ж то мені втратити вас обидвох разом в один день? `⁴⁶ А до Ісаака сказала Ревека: `Життя мені набридло через дочок хеттитських. Коли ще Яків візьме собі жінку з хеттитських дочок, як оці, з дочок цього краю, то навіщо ж мені жити?`

¹ Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: ² “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.”³ Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа,⁴ і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити.⁵ Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.”⁶ І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого,⁷ підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі.⁸ Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство?⁹ Це можна б було дорого продати й – дати бідним!”¹⁰ Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене.¹¹ Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте.¹² Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій.¹³ Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”¹⁴ Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників¹⁵ і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків.¹⁶ І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.¹⁷ Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?”¹⁸ Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.”¹⁹ Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.²⁰ Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями,²¹ і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.”²² Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?”²³ Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить.²⁴ Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!”²⁵ А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”²⁶ Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.”²⁷ Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі,²⁸ бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.²⁹ Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.”³⁰ І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору.³¹ Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада.³² А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.”³³ Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.”³⁴ Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.”³⁵ Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.³⁶ Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.”³⁷ І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити.³⁸ Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.”³⁹ І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.”⁴⁰ Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною?⁴¹ Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.”⁴² Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!”⁴³ І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі.⁴⁴ Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.⁴⁵ Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки.⁴⁶ Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”⁴⁷ Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу.⁴⁸ Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.”⁴⁹ І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його.⁵⁰ Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.⁵¹ Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.⁵² Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть.⁵³ Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?⁵⁴ Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?”⁵⁵ Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли.⁵⁶ Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.⁵⁷ Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші.⁵⁸ Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.⁵⁹ Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити,⁶⁰ і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє⁶¹ і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.”⁶² Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?”⁶³ Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.”⁶⁴ Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.”⁶⁵ Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство!⁶⁶ Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.”⁶⁷ Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя⁶⁸ і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”⁶⁹ Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.”⁷⁰ Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.”⁷¹ Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.”⁷² Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.”⁷³ Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.”⁷⁴ Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень.⁷⁵ І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.