¹ Хлопчина ж Самуїл служив Господеві під доглядом Елі. Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто.² Одного дня Елі поклався спати на звичайному місці - очі його слабшали, й він не міг уже бачити виразно, -³ а світильник Божий не був ще згашений, і Самуїл лежав у Господнім храмі там, де стояв ковчег Божий.⁴ Аж ось Господь озвавсь: «Самуїле! Самуїле!» Цей відповів: «Ось я!»⁵ І побіг до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Той каже: «Ні, не кликав. Лягай спати.» І він пішов спати.⁶ Господь же озвавсь знову: «Самуїле! Самуїле!» Схопився Самуїл, пішов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» «Не кликав я тебе, мій сину, - відповів Елі, - лягай собі спати!»⁷ Самуїл не знав ще Господа, бо Господнє слово йому ще не об'являлося.⁸ Знову Господь озвавсь до Самуїла, втрете; і схопивсь він, прийшов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопчину,⁹ тож і каже до Самуїла: «Йди но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає.» І Самуїл пішов і ліг на своєму місці.¹⁰ Прийшов Господь, став і закликав, як і першими разами: «Самуїле! Самуїле!» Самуїл озвався: «Говори! Слуга твій слухає!»¹¹ І сказав Господь до Самуїла: «Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти.¹² Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця!¹³ Ти об'явиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх.¹⁴ Тому - клянусь домові Елі! - не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі.»¹⁵ І лежав Самуїл аж до ранку, а вранці встав і відчинив двері Господнього храму. Боявся оповідати Елі про видіння,¹⁶ та Елі його покликав і каже: «Мій сину, Самуїле!» Той відповів: «Ось я!»¹⁷ І спитав: «Що він тобі сказав? Не крий, прошу, від мене! Хай Бог зішле на тебе це й те, та ще й причинить, коли ти затаїш щось із усього того, що він сказав до тебе.»¹⁸ От і відкрив йому Самуїл усе, нічого не затаїв від нього. Елі сказав: «Він -Господь! Хай чинить те, що йому довподоби!»¹⁹ Самуїл виріс, і Господь був із ним і не дав ані одному його слову впасти на землю.²⁰ Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком.²¹ Господь з'являвся в Шіло й далі, по тім, як був відкрився Самуїлові в Шіло в слові Господнім.

¹ Слово Самуїла було для всього Ізраїля. Того часу вибрались філістимляни на Ізраїля війною, й ізраїльтяни виступили на війну проти філістимлян та й отаборились при Евен-Езері; а філістимляни отаборились під Афеком.² Філістимляни вишикувались у бойовий лад проти Ізраїля; бій був запеклий, розбили Ізраїля філістимляни, і з війська полягло на полі битви до чотирьох тисяч чоловік.³ Як же повернувся люд у табір, старші Ізраїля сказали: «Чому Господь побив нас сьогодні перед філістимлянами? Візьмім із Шіло ковчег Господнього союзу, щоб ішов посеред нас і спас нас із рук ворогів наших!»⁴ Народ послав у Шіло, й взяли вони звідти ковчег Господа Сил, що перебуває на херувимах. Обидва сини Елі, Хофні й Пінхас, супроводжали ковчег Божий.⁵ Як же прибув ковчег Господній у табір, увесь Ізраїль зняв такий великий крик, що аж земля стряслася.⁶ Коли ж почули філістимляни голосний гомін той, то спитали: «Що то за крик голосний та великий у таборі єврейськім?» І як дізнались, Що то ковчег Господній прибув у табір,⁷ злякались, бо говорили: «Бог прибув у табір!» І сказали: «Горе нам, бо так ще досі не бувало.⁸ Горе нам! Хто нас урятує з руки цього могутнього Бога, що побив єгиптян усякими карами в пустині!⁹ Кріпіться й покажіть себе мужами, філістимлянами, коли не хоче те зробитися єврейськими рабами, як вони були вашими! Будьте, отже, мужами, і до бою!»¹⁰ Вдарили філістимляни, і було Ізраїля розбито. І побігли кожен до свого намету. Була то вельми велика поразка, полягло Ізраїля 30 000 піхотинців.¹¹ І ковчег Божий було взято, й обидва сини Елі, Хофні і Пінхас, померли.¹² Один веніяминянин утік із бойових рядів і того ж дня прибув у Шіло. Одіж на ньому була подерта й порох на голові в нього.¹³ Як він прибув, Елі сидів на стільці біля дверей і позирав на шлях, бо серце його тремтіло за Божий ковчег. І коли прийшов той чоловік, щоб сповістити в місті про це, все місто зняло лемент.¹⁴ Почув Елі той лемент і спитав: «Що то за галас такий великий?» Чоловік підбіг хутенько і сповістив Елі.¹⁵ Елі ж було дев'ятдесят вісім років, очі в нього були нерухомі, й він не міг уже бачити.¹⁶ Тому чоловік сказав до Елі: «Я - той, що прибув із табору. Я втік сьогодні з поля бою.» Елі спитав: «Що ж там сталося, мій сину?»¹⁷ Посол у відповідь сказав: «Кинувсь навтеки Ізраїль перед філістимлянами; до того полягло вельми багато люду, та й сини твої, Хофні й Пінхас, обидва мертві, і ковчег Божий узято!»¹⁸ Як же згадав той про ковчег Божий, упав Елі зо стільця коло дверей навзнаки, і зломив в'язи, й умер, бо був старий і тяжкий. Сорок років правив Ізраїлем.¹⁹ Невістка ж його, жінка Пінхаса, була вагітна, ось-ось мала родити, і як почула вістку про те, що взято ковчег Божий, та що свекор її і муж мертві, скорчилася й породила, бо вхопили її болі.²⁰ І як вона вмирала, жінки, що стояли вколо неї, сказали їй: «Не бійся, ти вродила сина.» Однак, вона не відповіла й на теє не вважала.²¹ Тільки назвала хлопця Іхаводом, хотівши тим сказати: пішла геть слава від Ізраїля, бо було захоплено Божий ковчег, а свекор і муж неживі.²² Вона сказала: «Відійшла від Ізраїля слава, бо взято ковчег Божий.»