Читаємо: Буття 33, Марка 4

¹ Підвів же Яків свої очі й бачить - аж тут іде Ісав і з ним чотириста чоловік; тож розділив він дітей між Лією, Рахиллю та двома слугинями.² Отже, спереду поставив він слугинь з їхніми дітьми, далі Лію з її дітьми, а Рахиль і Йосифа останніми.³ Сам же пройшов перед ними й поклонився до землі сім разів, поки приступив до свого брата.⁴ Тоді Ісав прибіг йому назустріч, обійняв його і припав йому на шию та й поцілував його, і плакали обидва.⁵ Підвівши свої очі, побачив він (Ісав) жінок з дітьми, й питає: `Хто ці в тебе?` А Яків відповів: `Це діти, що їх, з ласки, дарував Бог слузі твоєму.`⁶ Тоді приступили слугині - вони й їхні діти - і вклонились.⁷ За ними Лія з дітьми та й теж поклонилися; наостанку ж підійшли Йосиф та Рахиль і вклонились.⁸ Тоді Ісав спитав: `Навіщо в тебе ввесь отой табір, що його я зустрів?` А той відрік: `Щоб знайти ласку в очах мого пана.`⁹ Та Ісав мовив: `Є в мене багато, мій брате! Держи своє для себе.`¹⁰ Але Яків озвавсь: `Ні, благаю! Коли знайшов я ласку в твоїх очах, то прийми мій дарунок з руки моєї. Бож я побачив лице твоє, наче б хто бачив лице Боже, й ти прийняв мене приязно.¹¹ Прийми, будь ласкав, мій гостинець, що його я приніс тобі, бо Бог був ласкав до мене і є всього в мене.` І наполягав на нього, поки той не прийняв.¹² Тоді Ісав сказав: `Рушаймо в дорогу. Я піду попереду.`¹³ Але Яків каже йому: `Мій пан знає, що в мене малі діти і що в мене вівці та корови, що дають ссати. Як гнати їх один день, то вигине вся худібка.¹⁴ Нехай мій пан, прохаю, піде попереду свого слуги, а я йтиму поволі за худібкою, що передо мною, та за ходою дітей, аж поки не прийду до мого пана в Сеїр.`¹⁵ Тоді Ісав промовив: `Я лишу з тобою бодай кілька мужів, що при мені.` Він же відповів: `Навіщо воно? Аби знайшов я ласку в очах мого пана.`¹⁶ І повернувся Ісав цього ще дня своєю дорогою в Сеїр,¹⁷ а Яків вирушив у Суккот і збудував собі там дім, а для худоби поробив загорожі. Тому й названо це місце Суккот.¹⁸ Якже прийшов Яків з Паддам-Араму, дійшов він щасливо до міста Сихему, що в Ханаан-краю, і отаборився перед містом.¹⁹ Тут купив він у синів Хамора, Сихемового батька, за сто срібняків цю частину поля, де розташував свій намет,²⁰ і поставив там жертовник та й назвав його Ел, Бог Ізраїля.

¹ Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.² І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;³ `Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.⁴ Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.⁵ Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.⁶ Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.⁷ А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.⁸ Ще ж інше впало на добру землю - і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.`⁹ І додав: `Хто має вуха слухати, хай слухає!`¹⁰ А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.¹¹ І він сказав їм: `Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,¹² щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось.`¹³ І сказав їм: `Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?¹⁴ Сіяч сіє слово.¹⁵ Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, - зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.¹⁶ Так само посіяне на каменистому ґрунті, - це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,¹⁷ але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.¹⁸ Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово,¹⁹ але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.²⁰ А що посіяні на добру землю, - це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше.`²¹ І говорив їм: `Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?²² Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.²³ Хто має вуха слухати, хай слухає!`²⁴ І казав їм: `Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.²⁵ Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має.`²⁶ І казав: `Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: ²⁷ чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, - насіння те кільчиться й росте. А як - він сам не знає.²⁸ Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.²⁹ А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.`³⁰ І мовив: `До чого прирівняємо Царство Боже - або у якій притчі ми його появимо?³¹ Воно - немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.³² А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись.`³³ І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.³⁴ Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.³⁵ Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: `Перепливімо лишень на той бік!`³⁶ І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.³⁷ І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.³⁸ А він був на кормі, - спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: `Учителю, тобі байдуже, що гинемо?`³⁹ Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: `Замовкни! Ущухни!` І затих вітер, і залягла велика тиша.⁴⁰ Тоді сказав до них: `Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?`⁴¹ І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: `Хто це такий, що йому вітер і море послушні?`