Читаємо: 1 Самуїла 8, Римлян 7

¹ Як Самуїл постарівся, настановив своїх синів суддями над Ізраїлем.² Найстарший його син звався Йоіл, а другий - Авія; ці суддювали в Версавії.³ Та не ходили його сини його слідами: їх тягло до наживи, вони брали дарунки й кривили правдою.⁴ От і зійшлись усі старші Ізраїля, прийшли в Раму до Самуїла⁵ і промовили до нього: «Ти вже старий; сини ж твої не ходять твоїми слідами. Настанови, отже, царя над нами, щоб правив нами, як воно діється в усіх народів.»⁶ Не вподобалося Самуїлові, що вони сказали так: дай нам, мовляв, царя щоб нами правив! Тим то він помоливсь до Господа,⁷ але Господь сказав до Самуїла: «Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули: ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними.⁸ Так само, як завжди поводилися зо мною з того часу, як я їх вивів був із Єгипту, й досі, - покидали мене й служили богам іншим, - отак вони поводяться й з тобою.⁹ Та, проте, ти слухай їхній голос; тільки ж попередь їх добре та поясни їм право царя, що царюватиме над ними.»¹⁰ Самуїл переказав усі слова Господні народові, що домагався царя у нього.¹¹ Він сказав: «Ось яке буде право царя, що царюватиме над вами: синів ваших він візьме і приділить їх собі до колісниць та коней, і вони будуть бігати перед його колісницею.¹² Він настановить собі начальників над тисячами і начальників над півсотнями; звелить їм орати свої ниви та жати хліб свій, і виробляти собі військову зброю та знаряддя до своїх колісниць.¹³ Та й дочок ваших він собі візьме за благовонниць, куховарок і пекарок.¹⁴ Поля ваші та виноградники й сади оливні - найкращі - він забере й роздасть своїм слугам,¹⁵ З вашого посіву та винограднику він буде вимагати десятину й роздаватиме її своїм скопцям та слугам.¹⁶ Слуг ваших і слугинь, і щонайкращий скот ваш і ослів ваших він забере й поставить їх для себе до роботи,¹⁷ Дрібну скотину вашу він одесяткує, й самі ви станете його рабами!¹⁸ І коли будете нарікати на вашого царя, що ви ж собі вибрали, Господь тоді вас слухати не буде.»¹⁹ Народ же не хотів слухати Самуїла й мовив: «Ні, хай буде цар над нами!²⁰ І щоб ми були також як усі народи, і цар наш судив нас, щоб виступав перед нами й провадив наші війни.»²¹ Самуїл вислухав усі слова народу й переказав їх Господеві.²² Господь же сказав до Самуїла: «Вволь їхню волю, постав царя над ними.» І Самуїл звелів мужам ізраїльським: «Ідіте кожен у своє місто.»

¹ Хіба не знаєте, брати, - я тим говорю, які знають закон, - що закон панує над людиною, поки вона живе?² Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв'язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.³ Тим то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові.⁴ Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.⁵ Бо, коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти.⁶ Тепер же ми звільнені від закону, умерши для того, що нас тримало, немов в'язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно з старим законом.⁷ Що ж скажемо? Що закон - гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через закон: бож я не знав би пожадливости, коли б закон не наказав: «Не пожадай!»⁸ Гріх же, взявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без закону гріх - мертвий.⁹ І я колись жив без закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив,¹⁰ а я умер; так то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть.¹¹ Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею.¹² Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.¹³ Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу.¹⁴ Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх.¹⁵ Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю.¹⁶ Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий.¹⁷ Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені.¹⁸ Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні;¹⁹ бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.²⁰ Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені.²¹ Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається;²² мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,²³ але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.²⁴ Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?²⁵ Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом - законові гріха.