Читаємо: Буття 23, Матвія 22

¹ Було ж віку Сари сто двадцять сім років.² І вмерла Сара в Кіріят-Арбі, себто в Хевроні, в Ханаан-краю. Тож Авраам увійшов справляти жалобу по Сарі та плакати по ній.³ Потім Авраам устав від мертвої своєї і промовив до синів Хета, кажучи: ⁴ `Чужинець я і приходень у вас. Дайте мені серед вас посілість на гріб, щоб я міг поховати з очей моїх мою мертву.`⁵ Сини ж Хета відповіли Авраамові, кажучи йому: ⁶ `Послухай нас, добродію! Ти могутній князь серед нас. У найліпшім з наших гробів поховай твою мертву. Ніхто з нас не відмовить тобі свого гробу, щоб ти міг поховати свою небіжку.`⁷ Підвівся Авраам і, вклонившись людям цього краю, синам Хета,⁸ сказав до них таке: `Якщо така ваша воля, щоб я поховав з-посеред себе мого мерця, то послухайте мене й упросіть за мене в Ефрона, Цохарового сина,⁹ щоб він відступив мені печеру Махпелу, що належить йому, а яка є на краю його поля. За повну ціну нехай він мені відступить її серед вас у власність на гріб.`¹⁰ Ефрон же сидів серед синів Хета. Тож відповів Ефрон хеттит Авраамові так, що сини Хета чули; всі ті, що входили через ворота його міста: ¹¹ `Ні, добродію! Послухай (радше) мене. Я даю тобі це поле ще й печеру, що на ньому, теж даю тобі. На очах синів мого народу даю її тобі. Поховай твого мерця.`¹² Тут Авраам вклонився перед людьми того краю,¹³ і промовив до Ефрона так, що чули люди цього краю, кажучи: `Та коли б ти послухав радше мене! Я дам тобі гроші за це поле, візьми їх від мене й нехай я поховаю там свого мерця.`¹⁴ Ефрон же відповів Авраамові кажучи: ¹⁵ `Добродію, послухай мене! Землі (тут) на чотириста шеклів срібла; та що воно між мною і тобою? Поховай мерця твого!`¹⁶ Послухав Авраам Ефрона й відважив він Ефронові срібло, як проговорився він в присутності синів Хета - чотириста шеклів срібла, - що було в обігу в купців.¹⁷ Отак поле Ефрона, що в Махігелі, проти Мамре, поле з печерою на ньому й зо всіма деревами, які на полі та на всіх межах навкруги,¹⁸ перейшло у власність Авраама на очах синів Хета; всіх, що входили через ворота його міста.¹⁹ Після того ж Авраам поховав Сару, свою жінку, в печері на полі Махпела, проти Мамре, тобто Хеврону, в Ханаан-краю.²⁰ Так ото дісталось Авраамові від синів Хета у власність на гробницю поле з печерою, що на ньому.

¹ Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: ² “Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля.³ Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти.⁴ Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Мовте запрошеним: Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля.⁵ Та ті тим знехтували й пішли собі, хто на власне поле, хто до свого крамарства;⁶ інші ж, схопивши слуг, познущалися з них і повбивали.⁷ Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило.⁸ Тоді він мовив своїм слугам: Обід – готовий, але запрошені були негідні.⁹ Підіть, отже, на роздоріжжя і, кого лише здибаєте, кличте на весілля.¹⁰ Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна.¹¹ Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж: ,¹² і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав.¹³ Тоді цар промовив до слуг: Зв'яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів.¹⁴ Багато бо покликаних, але вибраних мало.”¹⁵ Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би його впіймати на слові.¹⁶ І вислали до нього своїх учнів разом з іродіянами. “Учителю”, –кажуть ті, – “ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя.¹⁷ Скажи нам, як тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?”¹⁸ Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: “Чого мене спокушаєте, лицеміри?¹⁹ Покажіть мені гріш податковий.” Ті принесли йому динарій.²⁰ Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”²¹ Відповідають йому: “Кесарів.” Тоді він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові.”²² Почувши це, ті здивувались і, полишивши його, відійшли.²³ Того ж самого дня приступили до нього садукеї, що кажуть ніби нема воскресіння, і спитали його: ²⁴ “Учителю”, – кажуть, – “Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого.²⁵ Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму.²⁶ Так само і другий і третій аж до сьомого.²⁷ Нарешті, після всіх померла й жінка.²⁸ Отож, у воскресінні котрого з сімох буде вона жінка? Всі бо її мали.”²⁹ Ісус у відповідь сказав їм: “Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання, ані Божої сили.³⁰ У воскресінні не женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі.³¹ А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: ³² Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!”³³ І чувши це народ, дивувався його навчанню.³⁴ Довідавшись, що він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися разом.³⁵ І от один із них, законоучитель, спитав його, спокушаючи: ³⁶ “Учителю, котра найбільша заповідь у законі?”³⁷ Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: ³⁸ це найбільша й найперша заповідь.³⁹ А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого.⁴⁰ На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.”⁴¹ Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: ⁴² “Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” Кажуть йому: “Давидів.”⁴³ Він до них мовить: “Як же Давид у надхненні називає його Господом,⁴⁴ кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги.⁴⁵ Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?”⁴⁶ І ніхто не міг йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше його запитувати.