Читаємо: Буття 16, Матвія 15

¹ Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця єгиптянка, на ймення Аґар.² І сказала Сара Аврамові: Ось, Господь замкнув лоно моє, щоб мені не народжувати; я благаю тебе, увійди до служниці моєї: Може, я буду мати дітей від неї. Аврам підкорився словам Сари.³ І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Аґар, після десяти років перебування Аврамового на землі ханаанській, і віддала її Аврамові, чоловікові своєму, в дружину.⁴ Він увійшов до Аґарі, і вона завагітніла. А коли побачила, що зачала, вона почала зневажати господиню свою.⁵ І сказала Сара Аврамові: За образу мою ти завинив; я віддала служницю мою в обійми твої; а вона, відчувши вагітність, почала зневажати мене; хай Господь буде суддею поміж мною і між тобою.⁶ Аврам сказав Сарі: Ось, служниця твоя у твоїх руках; вчиняй з нею, що хочеш. І Сара почала пригнічувати її (Аґар), і вона вдалася до втечі від лиця її.⁷ І знайшов її Ангел Господній біля джерельця води в пустелі, коло джерела по дорозі в Суру.⁸ І сказав їй: Аґаре, служнице Сарина! Звідки ти прийшла, і куди ти йдеш? Вона сказала: Я втікаю од лиця Сари, господині моєї.⁹ Ангел Господній сказав їй: Повернися до господині своєї і підкорися їй.¹⁰ І сказав їй Ангел Господній: Примножуючи, розмножу потомство твоє так, що неможливо буде й порахувати його через таку безліч.¹¹ І ще сказав їй Ангел Господній: Ось, ти вагітна, і народиш сина, і назвеш йому ім'я: Ізмаїл; бо почув Господь страждання твоє.¹² Він буде [поміж] людьми, мов дикий віслюк; руки його на всіх, і руки всіх на нього; жити буде він у присутності братів своїх.¹³ І [назвала] Аґар Господа, котрий говорив до неї, [цим] іменням: Ти Бог, який бачить мене. Бо сказала вона: Чи могла я також бачити тут Того, що бачить мене?¹⁴ А тому джерельце те називається: Беер-Лахай-Роі. Воно знаходиться між Кадешем і поміж Баредом.¹⁵ Аґар народила Аврамові сина; і назвав [Аврам] ім'я синові своєму, вродженому від Аґарі: Ізмаїл.¹⁶ А було Аврамові вісімдесят шість літ, коли Аґар народила Аврамові Ізмаїла.

¹ Тоді приходять до Ісуса єрусалимські книжники і фарисеї, і кажуть: ² Нащо учні Твої нехтують настановами старших? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.³ А Він сказав їм у відповідь: Навіщо й ви нехтуєте заповідями Божими заради звичаїв ваших?⁴ Адже Бог заповідав: Шануй батька і матір; і той, що проклинає батька чи матір, смертю нехай помре.⁵ А ви запевняєте: Якщо хтось скаже батькові чи матері: Дар [Богові є те], чим я міг би допомогти вам,⁶ Той в жодному разі не шанує батька свого чи матір свою; таким чином ви усунули Заповідь Божу звичаями вашими.⁷ Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи: ⁸ Наближаються до Мене ці люди устами своїми і шанують Мене язиком; а серце їхнє задалеко від Мене;⁹ Але марно шанують Мене, коли навчають наук, – заповідей людських.¹⁰ І Він покликав народ, і сказав їм: Слухайте і розумійте!¹¹ Не те, що входить в уста, опоганює людину; але те, що виходить з уст, опоганює людину.¹² Тоді учні Його наблизилися і сказали Йому: Чи відаєш Ти, що фарисеї почули слово це і спокусилися?¹³ А Він сказав у відповідь: Усіляка рослина, котру не Батько Мій Небесний посадив, викоріниться.¹⁴ Залишіть їх, вони сліпі вожді сліпих; а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями.¹⁵ А Петро відповідав і сказав Йому: Поясни нам притчу оцю.¹⁶ Ісус сказав: Невже навіть ви ще не розумієте?¹⁷ Навіть досі ви не розумієте, що все, що входить у вуста, проходить у черево і викидається геть?¹⁸ А те, що виходить з уст, – з серця виходить; саме це опоганює людину.¹⁹ Бо з серця виходять лихі наміри, убивства, перелюб, людська пристрасть, крадіжки, неправдиві свідчення, обмова: ²⁰ Все це споганює людину; а їсти невмитими руками – не опоганює людини.²¹ І коли вийшов звідти, Ісус рушив до країв тирських і сидонських.²² І ось, жінка одна, ханаанеянка, що вийшла з тих самих країв, кричала Йому: Помилуй мене, Господе, сину Давидів! Доня моя жорстоко біснується.²³ Але Він не відповідав їй жодним словом. І учні Його наблизилися й просили Його: Відпусти її, тому що волає за нами.²⁴ А Він сказав їм у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.²⁵ А вона підійшла, вклонилася Йому і сказала: Господе, поможи мені!²⁶ А Він сказав у відповідь: Не добре забрати хліб у дітей і кинути псам.²⁷ Вона сказала: Так, Господе! Але навіть пси їдять крихти, котрі падають зі столу господарів їхніх.²⁸ Тоді Ісус відповів їй і сказав: О, жінко! Велика віра твоя; нехай же буде тобі за бажанням твоїм. І уздоровилася донька її тієї ж миті.²⁹ Звідси Ісус знову рушив до моря Галілейського, відтак зійшов на гору і присів там.³⁰ І наблизилася до Нього безліч народу, і серед них багато кульгавих, сліпих і німих, калік й інших чимало, і штовхали їх до ніг Ісусових; і він уздоровлював їх;³¹ Аж так, що народ дивувався, як бачив німих, що заговорили, калік – здоровими, кульгавих, що вже не мали цієї вади, і сліпих, що були вже зрячими; і прославляв Бога Ізраїлевого.³² А Ісус прикликав учнів Своїх і сказав їм: Шкода Мені народу, що вже три дні біля Мене, і нічогісінько не їсть. А відпустити їх голодними не хочу, щоб не охляли в дорозі.³³ І сказали Йому учні Його: Звідки ж нам узяти в пустелі стільки хлібів, щоб нагодувати стільки народу?³⁴ І сказав їм Ісус: Скільки у вас хлібів? А вони сказали: Сім, і декілька рибок.³⁵ Тоді звелів народові прилягти на землю.³⁶ Тоді взяв сім хлібів і рибу, подякував Богові, поламав і дав учням Своїм, а учні – народові.³⁷ І їли всі, і наситилися; і набрали сім повних кошів кусків, що залишилися;³⁸ А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, окрім жінок та дітей.³⁹ І коли відпустив народ, Він зайшов до човна, і приплив до Магдалинського краю.