Читаємо: Буття 21, Матвія 20

¹ І Господь відвідав Сарру, так як сказав, і зробив Господь Саррі, так як сказав,² і зачавши, Сарра породила Авраамові сина у старості в часі, так як сказав йому Господь.³ І назвав Авраам імя свого сина, що йому народився, якого породила йому Сарра, Ісааком.⁴ Обрізав же Авраам Ісаака осьмого дня, так як заповів йому Бог.⁵ Авраам же був столітним коли йому народився його син Ісаак.⁶ Сказала ж Сарра: Радість зробив мені Господь, бо хто лиш почує, співрадітиме зі мною.⁷ І сказала: Хто звістить Авраамові, що Сарра грудьми годує дитину. Бо я породила сина в моїй старості.⁸ І виросла дитина і була відлучена, і зробив Авраам велике прийняття, в день коли був відлучений його син Ісаак.⁹ Побачивши ж Сарра сина Агари єгиптянки, який народився Авраамові, як він грався з Ісааком її сином,¹⁰ і сказала Авраамові: Викинь цю рабиню і її сина; бо не унаслідить син цієї рабині з моїм сином Ісааком.¹¹ Дуже жорстоким же зявилося слово перед Авраамом, задля його сина.¹² Сказав же Бог Авраамові: Хай мова про дитину і про рабиню не буде жорстокою перед тобою. Все, що лиш тобі скаже Сарра, послухай її голосу, бо в Ісааку назветься тобі насіння.¹³ І сина ж рабині, у нарід великий зроблю його, бо він твоє насіння.¹⁴ Встав же Авраам вранці і взяв хліби і міх води і дав Агарі, і поклав на рамена і дитину, і відіслав її. Відійшовши ж блукала в пустині коло джерела клятви.¹⁵ Нестало ж води в міху, і вкинула дитину під одним деревом елії.¹⁶ Пішовши ж, сиділа напроти нього здалека, як на постріл лука. Бо сказала: Щоб не побачила я смерть моєї дитини. І сіла напроти нього. Закричала ж дитина, заплакала.¹⁷ Вислухав же Бог голос дитини з місця, де була, і закликав божий ангел до Агари з неба і сказав їй: Що є, Агар? Не бійся. Бо почув Бог голос твоєї дитини з місця, де є.¹⁸ Встань, візьми дитину і держи її твоєю рукою. Бо зроблю його великим народом.¹⁹ І відкрив Бог її очі, і побачила криницю живої води. І пішла та наповнила міх водою і дала пити дитині.²⁰ І був Бог з дитям, і виріс. І поселився в пустині. Став же стрілцем.²¹ І поселився в пустині Фаран, і взяла йому матір жінку з єгипетської землі.²² Сталося ж в тім часі і сказав Авімелех і Охозат його друг і Фікол воєвода його сили до Авраама, кажучи: Бог з тобою в усьому, що лиш чиниш.²³ Тепер, отже, кленися мені Богом не вчинити зла мені, ані моєму насінню, ані моєму імени, але за справедливістю, яку вчинив я з тобою, вчиниш зі мною і землі, на якій ти в ній поселився.²⁴ І сказав Авраам: Я кленуся.²⁵ І оскаржив Авраам Авімелеха за криницю води, яку відібрали слуги Авімелеха.²⁶ І сказав йому Авімелех: Не знав я, хто зробив це діло, ані ти мені не сповістив, ані я не почув, хіба лиш сьогодні.²⁷ І взяв Авраам овець і телят і дав Авімелехові, і склали оба завіт.²⁸ І поставив Авраам сім ягниць овечих окремо.²⁹ І сказав Авімелех Авраамові: Що є цих сім ягниць овечих, яких поставив ти осібно?³⁰ І сказав Авраам що: Сімох цих ягниць візьмеш від мене, щоб були мені на свідчення, що я викопав цю криницю.³¹ Задля цього назвав імя того місця: Криниця клятви, бо там клялися оба.³² І склали завіт при криниці клятви. Встав же Авімелех і Охозат його друг і Фікол воєвода його сил, і повернулися до филістимської землі.³³ І посіяв Авраам ниву при криниці клятви, і прикликав там імя Господа Бога вічного.³⁴ Прожив же Авраам у филістимській землі численні дні.

¹ Царство Небесне подібне до господаря, що вийшов якось уранці найняти робітників до свого виноградника.² Погодившись з робітниками по динарію на день, послав їх до свого виноградника.³ Вийшовши о третій годині, побачив інших, що стояли без діла на базарі,⁴ і сказав їм: Ідіть і ви до виноградника - і дам вам по справедливості.⁵ Вони пішли. Далі, вийшовши о шостій та о дев'ятій годинах, зробив так само.⁶ Коли вийшов об одинадцятій годині, знайшов інших, що стояли, і каже їм: Чому ви стоїте тут без діла цілий день?⁷ Кажуть йому: Бо нас ніхто не найняв. Каже їм: Ідіть і ви до виноградника [мого і дістанете, що вам належить].⁸ Коли настав вечір, каже господар виноградника до свого управителя: Поклич робітників і дай їм платню, почавши від останніх і аж до перших.⁹ Ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію.¹⁰ Перші, прийшовши, думали, що одержать більше, але й вони дістали по динарію.¹¹ Відтак одержавши, нарікали на пана,¹² кажучи: Оці останні попрацювали одну годину, а ти зрівняв їх з нами, які знесли тягар дня і спеку.¹³ Він у відповідь сказав одному з них: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія домовився ти зі мною?¹⁴ Візьми своє і йди. Хочу й цьому останньому дати так, як тобі: ¹⁵ хіба не можна мені зробити з моїм те, що я хочу? Чи твоє око лукаве через те, що я добрий?¹⁶ Тоді останні будуть першими, а перші останніми, [бо багато є покликаних, а мало обраних].¹⁷ Прямуючи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцятьох учнів окремо і дорогою сказав їм: ¹⁸ Ось ідемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий архиєреям та книжникам, і засудять Його на смерть,¹⁹ і видадуть Його поганим на наругу, на катування та розп'яття; а третього дня воскресне.²⁰ Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих зі своїми синами, кланяючись і просячи щось у Нього.²¹ Він сказав їй: Чого бажаєш? Вона відповідає: Звели, щоб двоє моїх синів сіли - один праворуч тебе, а другий - ліворуч у твоїм Царстві.²² У відповідь Ісус мовив: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити? [Або хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?] Кажуть Йому: Можемо.²³ Каже їм: Отже, чашу мою питимете [і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметеся]; але щоб сісти по моїх правиці й лівиці, не моє це давати, а лише кому приготував мій Батько.²⁴ Почувши це, десятеро обурилися двома братами.²⁵ Ісус же, прикликавши їх, сказав: Знаєте, що князі поган володіють ними, а сильні світу панують над ними.²⁶ Не так буде у вас: якщо хто хоче між вами стати великим, той хай буде вам слугою,²⁷ і хто лиш хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом;²⁸ так само і Син Людський - прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й дати свою душу як викуп за багатьох.²⁹ Коли вони виходили з Єрихона, за Ним пішов численний натовп.³⁰ І ось два сліпці, що сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, закричали: Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів.³¹ Юрба втихомирювала їх, щоб замовкли, а вони ще більше голосили, кажучи: Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів.³² Ісус зупинився, покликав їх і мовив: Чого хочете, щоб Я зробив вам?³³ Кажуть Йому: Господи, аби відкрилися наші очі.³⁴ Ісус, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей, вони враз стали видючими й пішли за Ним.