Читаємо: 1 Самуїла 5, Римлян 4

¹ І чужинці взяли божий кивот і внесли його з Авеннезера до Азота.² І чужинці взяли господний кивот і внесли його до дому Даґона і поставили його коло Даґона.³ І Азотійці встали і ввійшли до хати Даґона і побачили і ось Даґон впав на своє лице перед божим кивотом. І підняли Даґона і поставили на своє місце. І затяжіла господня рука на Азотійцях і мучив їх і побив їх на їхніх задніх частях, Азот і його околиці.⁴ І сталося, коли встали вранці, і ось Даґон впав на своє лице перед кивотом господнього завіта, і голова Даґона і обі долоні його рук відрізані кожна перед порогом, і обі кісті його рук впали на поріг, остався лише тулуб Даґона.⁵ Через це священики Даґона і кожний хто входить до хати Даґона не ступають на поріг дому Даґона в Азоті аж до цього дня, бо переступаючи переступають.⁶ І тяжкою була господня рука на Азоті, і Він навів (зло) на них і кинулася на них хвороба в кораблях, і посеред їхньої країни розмножилися миші, і було велике замішання смерті в місті.⁷ І мужі Азота побачили, що так, і кажуть, що: Не останеться з нами кивот Бога Ізраїля, бо Його рука тяжка на нас і на богові нашому Даґоні.⁸ І посилають і збирають до себе сатрапів чужинців і кажуть: Що зробимо з кивотом Бога Ізраїля? І кажуть Ґеттеї: Хай до нас перейде божий кивот. І божий кивот перейшов до Ґетти.⁹ І сталося, після того, як він перейшов, і господня рука була на місті, (було) дуже велике замішання, і Він побив мужів міста від малого аж до великого, і побив їх на задніх їхніх частях, і Ґеттеї зробили собі сидіння.¹⁰ І посилають божий кивот до Аскалони, і сталося, як ввійшов божий кивот до Аскалона, і закричали Аскалоніти, кажучи: Навіщо ви повернули до нас кивот Бога Ізраїля, щоб убити нас і наш нарід?¹¹ І посилають і збирають сатрапів чужинців і сказали: Пішліть кивот Бога Ізраїля, і хай буде на свому місці і хай не побє нас і наш нарід. Бо в цілому місті було дуже тяжке замішання смерті, як сюди ввійшов кивот Бога Ізраїля,¹² і живі і не померлі були побиті в задні часті, і крик міста піднявся до неба.

¹ Що, скажемо, здобув наш прабатько Авраам тілесно?² Якщо Авраам оправдався ділами, він має похвалу, але не перед Богом.³ Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богові, - і це йому зараховано як праведність.⁴ А тому, хто робить діла, винагорода зараховується не як ласка, а як належне.⁵ А тому, хто не робить, але вірить у того, хто виправдує нечестивого, - віра зараховується як праведність.⁶ Давид також називає блаженною ту людину, якій Бог зараховує справедливість, незалежно від діл: ⁷ Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому покриті гріхи.⁸ Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха.⁹ Отже, чи це блаженство лише для обрізаних, чи також і для необрізаних? Ми говоримо, що Авраамові його віра зарахована як праведність.¹⁰ Але коли зарахована? Чи як він був обрізаний, чи як був необрізаний? Не після обрізання, але до обрізання!¹¹ А одержав він знак обрізання як печать справедливости віри, що її мав ще до обрізання, - щоб йому бути батьком усіх необрізаних вірних, щоб і їм було зараховано це за справедливість;¹² так само щоб бути й батьком обрізаних - не тільки тих, що справді обрізані, але й тих, які йдуть слідами віри, яку ще будучи необрізаним мав наш батько Авраам.¹³ Бо не законом дано обітницю Авраамові та його нащадкам, - що він стане спадкоємцем світу, але праведність від віри.¹⁴ Якщо ті, хто від закону, є спадкоємцями, тоді віра втрачає силу, а обітниця скасовується.¹⁵ Бо закон спричиняє гнів, і де нема закону, там нема й проступку.¹⁶ Тому обітниця - з віри, щоб вона була з благодаті; щоб вона стала міцною для всіх нащадків, - не тільки тих, хто від закону, а й тих, хто є з віри Авраама, який є батьком усіх нас,¹⁷ як ото написано: Я поставив тебе батьком багатьох народів - перед Богом, у якого він повірив, який оживляє мертвих та кличе те, чого не існує, як таке, що існує.¹⁸ Він усупереч надії сподівався, що стане батьком багатьох народів, згідно із сказаним: Таке буде твоє насіння.¹⁹ І не ослаб він у вірі, не вважав свого тіла, - хоч мав майже сто років, - змертвілим, ні змертвілим лона Сарри;²⁰ не мав сумніву і невір'я в Божу обітницю, але зміцнився вірою, віддав славу Богові;²¹ і певний був, що Він спроможний є виконати те, що йому було обіцяно.²² Тому й зараховано йому це за праведність.²³ Та не було написано тільки задля одного нього те, що зараховано йому;²⁴ але й задля нас, - бо буде зараховано й нам, що віруємо в того, хто воскресив Господа нашого Ісуса з мертвих,²⁵ який виданий був за наші гріхи і воскрес - на наше виправдання.